Від часу Революції Гідності минуло понад 5 років, але згадувати ті події досі тяжко. Небесна Сотня новітніх українських героїв дивиться на нас з Височини, і їм до болю додається прикрість…

На презентації першої книги видавничої серії усних історій «Майдан. Пряма мова», що відбулась в  Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану, були і автори, і куратори проекту, і безпосередні герої – учасники народного повстання.

За п’ять років, що минули відтоді, науковці зібрали понад 200 особистих історій. У першому виданні представлено інтерв’ю 35-ти учасників Євромайдану.

«Тут усі історії знакові», – запевняє одна з авторів, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України Олена Чебанюк.

У виданні немає жодних оцінок чи інтерпретацій, тут лише чесні спогади людей – звичайних і геть різних за віком, професією, соціальним статусом.

«Нині існує чимало схожих праць, але у більшості з них представлено коментарі відомих, медійних особистостей. А нам було цікаво почути отих «майданівських мурах», які приходили на Майдан, приїжджали з різних областей і робили там свою маленьку роботу, хто що міг.  Тут дуже різні герої – від науковців до звичайних пенсіонерок, від пацифістів до радикалів. Об’єднує ж їх Майдан – метафізичний простір, де кожен волів бути кращим», –  додає пані Олена.

Унікальне видання і своїм оформленням: Кожен з п’яти розділів має спеціальні тегування і коротку анотацією, а більшість інтерв’ю розпочинаються QR-кодом для прослуховування оригінальних записів.

«Звичайно, текст може передати багато емоцій, але найбільше настрою передає саме голос», – пояснює співавтор-упорядник, кандидат філологічних наук і літературний редактор Національного музею історії України Оксана Ковальова. До речі, фото, вміщені поруч з текстом, надали самі герої.

Олена Чебанюк розповідає: ця робота від самого початку приносила задоволення, але перші інтерв’ю давалися доволі складно. Майданівці боялися провокацій і часто просили не називати їхніх імен, хвилюючись не так за своє життя, як за рідних, які залишилися на Донбасі чи в Криму.

За словами Оксани Ковальової, більшість героїв книжки стали друзями. Саме через це на презентації панувала особлива сімейна атмосфера. Здалося, ніби втрапила на зустріч однокласників, хоч за усміхом та обіймами вчувався біль, а цитування історій викликав у декотрих непрохані сльози. Важко було стримувати емоції, коли автори зачитували уривки спогадів медика з Одещини Людмили Винниченко, яку на Майдані називали «мамою Людою» чи «вінницького хіпі» Тараса Сича, який загинув у 2015 році біля Дебальцевого…

Гортаючи цю свіжу книгу, розумієш, що і цікавою і корисною вона буде широкому колу людей. Інтерв’ю, у яких максимально збережено стилістику й особливості мовлення, можуть аналізувати історики, мовознавці, фольклористи, психологи. Скажімо, досліджувати особливості пам’яті очевидців і те, як по різному вони сприймали однакові події, найкраще допоможе останній розділ видання «Повторні інтерв’ю» та «Я-документи». Помічною буде ця книжка і на шкільних уроках історії. Як зауважив один із  героїв збірки Олександр Тимошенко: «Діти мають розуміти, що відбувається довкола».

Спілкуючись із учасниками презентації, пересвідчилася: історію Майдану не дописано, його героям точно ще є про що сказати. Кураторка видавничих проектів Національного музею Революції Гідності Ольга Сало потверджує, що матеріалів уже вистачає на другий і навіть на третій том.

«Наступні книжки матимуть ту ж структуру, що й нинішня: спогади волонтерів, медиків, релігійних діячів, учасників громадських об’єднань і тих, хто просто сам, з власної ініціативи виходив на Майдан. Це будуть нові люди, нові враження», р–  підсумовує пані Ольга.

Завершилась презентація виступом бандуриста Володимира Мороза, разом з яким усі заспівали  знакову для Майдану пісню «Ой, у лузі червона калина». Пісня наснажила, додала надії, хоча тривожно й досі від сказаного Оленою Чебанюк: «Ми самі ще не усвідомили, що ми тоді зробили…»