Минуло два роки від початку окупації Маріуполя, яке заслужено названо містом-героєм, символом української боротьби. За даними ООН, за 2 місяці бойових дій було зруйновано чи пошкоджено до 90% багатоповерхівок і до 60% приватних будівель. «Росіянізація» у місті розпочалася раніше, аніж перестали падати бомби.

На перший погляд, місцевого населення в Маріуполі майже не залишилося, проте це не так. Як там живуть люди, що відбувається в окупованому місті? Кореспондентці «Грінченко-інформу» вдалося поспілкуватися з очевидцями.

Після окупації росіяни знищили близько 50 будинків з квартирами, обіцяючи забезпечити постраждалих іншим житлом. Проте за півтора року більшість не отримала нічогісінько, крім нових «цяцянок».

За словами очевидців, деякі будинки окупанти все-таки відновлюють: ставлять пластикові вікна, ремонтують опалення, «облагороджують» територію, але у кожному з них чомусь або не працює ліфт, або бракує води, електрики, або вхідних дверей до під’їзду.

Темпи «відновлення» вкрай повільні. Деякі родини вже дві зими провели без тепла в мешканнях. Та й до періодичного відключення інших важливих комунікацій містяни вже звикли. Задля якнайшвидшої ментальної та фізичної окупації росія почала везти у зруйноване місто вихідців з багатьох регіонів рф, зокрема тих, які сповідують іслам. Так українське місто, у якому переважала православна конфесія і була лише одна мечеть, під окупацією стає ментально іншим.

Хочете працювати? Оформлюйте громадянство рф. До 2022 року в Маріуполі функціонувало два металургійних підприємства, порт, які забезпечували основну левову частку робочих місць. Один із моїх співрозмовників працював на «Азовсталі». Після зруйнування всієї інфраструктури вибір працевлаштуватися змізернів: або розбирати завали, ризикуючи знайти нерозірваний снаряд, або торгувати товаром, привезеним з Ростова чи Таганрога. Та ще праця на окупантів у комунальних підприємствах, при будівництві, «шабашки» (сезонні підробітки).

Російський паспорт й податковий код обов’язкові для оформлення на роботу. Працівникам комунальних підприємств, документи рф видали без їхньої згоди. За словами очевидців, навіть після «стабілізації» ситуації (наразі місто не часто зазнає обстрілів) життя відчувається, як у так званих «лихих 90-х». Серед місцевих стають майже повсякденними розмови про чергове вбивство або зґвалтування, скоєне приїжджими росіянами. Такі справи, звісно ж, там не розслідуються. Тому маріупольці засвоюють новітні правила виживання. Якщо на вулиці засутеніло, справи краще перенести на наступний день. Водити авто дорогами сучасного Маріуполя – також страх і ризик. Зі слів свідків, у місті майже не діють ані писані, ні неписані правила дорожнього руху. Росіяни порушують постійно, тому місцеві водії мусять бути вкрай обачними.

Навіть після двох років окупації в Маріуполі залишаються його корінні жителі, що чекають на визволення. Заради них маємо продовжувати боротьбу за наші території, заради них – допомагати Збройним силам України.