Рашистський побєдобєсний гнійник пенькнув і тепер патьоками розтікається ближнім закордонням смердючого путлєрсарая.

Ще вчора доблесні втікачі садистично молотили в московському метро і на вулицях інших російських міст нинішніх своїх рятівників: усіх цих «чурок», «жовтожопих», «тварєй нєрусскіх» і як там іще їх гімнила люмпенізована чєлюсть пушкінофілів, «дугіносеків» і прохановоманів. Ще вчора вони гидливо плювали у зморені обличчя своїх азійських гастарбайтерів, а нині, обкаляні, тремтячими руками принижено хапають з їхніх рук гуманітарний плов десь на казахському чи киргизькому «буранному полустанку».

Розтікається «русскій мір». І радості у цьому мало, бо це тече міазмами п’ята колона генетичного варварства. Сьогодні вони ще побиті пси, юродиві, ще скімлять на камери свою арію про «отнятую копєєчку». А завтра? Завтра віджеруться-відіп’ються за чужими столами і, ремигаючи, вилізуть на стіл, і вимагатимуть до себе «уваженія», як до «велікого народа», і горланитимуть про «ущємлєніє русского язика», і волатимуть «Путін, помогі!».

Це метастази, а їх не асимілюють, навіть клінічно.