Разом із другокурсниками Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка творимо мозаїку воєнного сьогодення України. На тему «Мій герой».

Розпочну із міркувань Єлизавети БИКОВОЇ:
«… Я довго думала, кого назвати героєм: героїчного льотчика «Київського привида» чи невідомого солдата ЗСУ, який закриває своїм тілом Україну від ворожих обстрілів? Згадала добрим словом рятувальника, який, ризикуючи своїм життям, під «градами» виносить дітей з-під завалів, і прикордонника, що вказав відомий напрямок для російського військового корабля.
А чи маю право не згадати про дівчину, яка годує захисників за власний кошт, або журналіста, який в цукерці провозить фотодокази військових злочинів росії в Маріуполі, чи чоловіка, який голими руками намагається ліквідувати міну, чи херсонців, які виходять на мітинги проти окупації свого міста? Кожен з них жертвує всім заради власної свободи і свободи України. Всі вони забули про слова «страх» і «відчай», просто робили так, як відчували. Кожен громадянин, який сьогодні працює на нашу спільну Перемогу, – Мій Герой!»

Ті, хто нині на гребені інформаційної хвилі, на очах мільйонів, викликають особливу цікавість. Все на виду: звитяга і злочин, герої і негідники. Публічі люди, лідери громадської думки.

Безумовно, першим серед них є Президент України Володимир Зеленський, до якого прикута особлива увага. Саме його визначила серед своїх героїв Анастасія БАДУЛА:
«…Після вторгнення росії Президент Володимир Зеленський залишився у Києві, хоча йому неодноразово пропонували виїхати у безпечіше місце і навіть в іншу країну. Але він категорично відкинув це. Натомість у своїх щоденних зверненнях до народу демонструє стійкість і віру в нашу перемогу. Емоційні промови В.Зеленського перед парламентами різних країн сприяють консолідованій допомозі Україні озброєнням, засобами захисту, ліками… Наш президент став зразком лідера, який очолив боротьбу демократії проти авторитаризму в особі фашистської росії».

Анастасія ХОМЕНКО солідаризується з колегою:
«… Звичайнісінький хлопчина із Кривого Рогу, який свого часу зробив виклик професійному українському політикуму. Можна по-різному ставитися до цього кроку. Але в час найтяжчих випробувань наш Президент демонструє відвагу. Не боїться відверто говорити не лишень зі своїм народом, але й зі світовими лідерами. Найперше – про необхідність активізувати допомогу українському війську. Авторитет Володимира Зеленського у світі нині беззаперечний і як президента, і як головнокомандувача. Це запорука того, що Україні довіряють, з Україною домовляються, Україні допомагають».

Серед моїх співвітчизників усе менше тих, хто бачить у ньому актора, клоуна, – все більше бачать у Володимирові Зеленському кращі людські та лідерські якості».
Про лідера нашої держави пише й Ксенія ДАХНО:
«… Наш Президент дуже жорстко дає зрозуміти світовим лідерам, що вони роблять велику помилку, не закриваючи небо над Україною. Він допомагає нам не зламатися, не втратити своєї сили, бути на позитиві. Хоча сам на вигляд дуже виснажений та втомлений».

Серед публічних позитивних особистостей – і голова Миколаївської обласної війсково-цивільної адміністрації Віталій Кім. Саме його виокремила Анастасія ЛИТВИН:
« …У страшні часи війни кожного бере жах та страх. Ці відчуття вбивчі. Як же важливо в цей час втримати віру та оптимізм! Віталій Кім по-особливому щиро підтримує країну гумором та бадьорить наш хоробрий дух. Нині багато українців розпочинає свій день разом з Кімом і його вітанням «Добрий ранок, ми з України!» Ця людина відрізняється від типових чиновників своєю щирістю і вмінням передавати відчуття легкості і позитиву. От, наприклад, як він описує один з боїв під Миколаєвом: «Навалюють добре і ми їм теж навалюєм!». А після того, як в Миколаєві військові забрали у росіян техніку, Кім сів в одну з трофейних бойових машин і з усмішкою заявив: «От тепер і у мене є власний «Тигр». Його цитати та фото миттєво розлітаються на меми: «Я, до речі, знайшов позитивний момент у воєнному стані – ми перемогли ковід, здається. Завтра уточню». «Ніколи країна, яка має на гербі курку, не переможе країну, яка має на гербі виделку».

Серед своїх героїв студенти бачать не лише відомих особистостей, але й тих, хто поруч, кого вони добре знають. Для Анастасія МАСТЄРОВОЇ героїнею є подруга, яка запропонувала їй, переселенці, дах над головою. А ще серед її героїв: незнайома дівчинка з Маріуполя, яка ховається від обстрілів, але вперто тихенько наспівує «Ще не вмерла України…», і чоловік, який йде на ворога без зброї, чи інший – той, хто голіруч, затиснувши зубами сигарету, переносить міну.
«…Мій герой – українець та українка. Йому –10 років, їй – 50, йому – 34, їй – 18, йому – 76, їй – тільки виповнилось 3 місяці. Це чоловік, жінка, захисник, мати, Президент, двірник, сантехник, співачка, вчитель, прибиральниця, науковець, сестра, садівник, журналістка, міністр, лікарка, дідусь… Вони різні. У кожного своя історія. Хтось зі зброєю в руках, у когось немає зброї, їхнє життя на мить зупинилося… Але вони – українці і знають, що ніколи не віддадуть свою країну. І йтимуть на танк окупанта, збиватимуть банкою огірків дрони, жартуватимуть над енною Чорнобаївкою і віддаватимуть останнє тим, хто цього потребує».

Для Павла ШВАЙКА героїнею є його рідна тітка.
«…Із перших днів війни вона вирушила в епіцентр подій зі своїм чоловіком. Разом із ним вирішила боронити Батьківщину. Тітка вважає, що треба встигнути зупинити навалу русні там, де вони поки не встигли зайти. Моя героїня – парамедик».

Герої Ольги НОВІЦЬКОЇ – чоловіки її родини:
«…Мій вітчим до війни жодного разу не тримав у руках зброї. Але все змінилося 24 лютого, коли один телефонний дзвінок сповістив, що його чекають у місцевому військкоматі. Ні секунди не вагаючись у власному виборі й зібравши речі, він поїхав. Так розпочалася його служба.
Не чекати на повістку і добровільно вступити до лав ЗСУ вирішив мій тато. Не зміг спокійно відсиджуватися й спостерігати, як загарбники паплюжать нашу Батьківщину. Він свого часу служив в армії, тож після коротких навчань вирушить в місця бойових дій.
Я пишаюся тим, що мої рідні – патріоти своєї держави. І для мене вони є справжніми героями!».

Сніжана МАЗУР вважає героїчним увесь наш народ. І відзначає героїзм своїх рідних та близьких:
«…Мій дядько пішов на війну ще в перший день, добровольцем. Усе відбувалося, як і 2014 року, коли він також їхав захищати рубежі Батьківщини. Кожного дня ми чекаємо від нього повідомлення, яке міститиме одне речення « У мене все добре!». Я пишаюся ним дуже!».

Дарина ЗАЙЦЕВА відзначає героїзм людей, які воюють на інформаційному фронті, для яких слово є могутньою зброєю, хто щодня ризикує життям у гарячих точках, хто 24/7 з нами в ефірі, доносить інформацію з фронтів:
«…Сьогодні журналістика – це рупор свободи. Причому важлива саме професійна журналістика. Нині для Гаазького суду збирають докази військових злочинів росії. Тут допомога медійників надзвичайно важлива, адже необхідно якісно фільмувати все, що відбувається навколо, інтерв’ювати свідків та писати правдиві тексти. Ворог убиває журналістів, прицільно знищує телецентри та телевежі у наших містах. Але мої старші колеги продовжують нести правду Україні та світові про найбільшу трагедію сторіччя»!

Для Анастасії НЕСЕНЮК героєм є… робота.
«Близько чотирьох місяців тому я почала працювати редакторкою новинної стрічки в суспільно-політичному виданні «#Букви». По-перше, я не втратила можливість заробляти гроші для своєї родини, коли на тлі війни батьки залишилися без праці. По-друге, маю величезну підтримку редакції та неабиякий досвід. Так, я не стою зі зброєю в руках, не роблю «коктейлі молотова», не вбиваю російських окупантів, не рятую людей з-під завалів. Як сказали, засновники нашого видання: «Ваш фронт — інформаційний». Тому навіть коли ти працюєш без вихідних та цілодобово, аби люди мали доступ до актуальних новин – відчуваєш, що це все не марно.
Я радію від думки, що завдяки моїм недоспаним ночам люди знають: десь вікрито гуманітарні коридори, а Нацбанк відкрив рахунок, на який можна перерахувати кошти на допомогу ЗСУ».

«Моя героїня – рідна матуся! – ділиться Анастасія ГРЕБЕНЮК. – За все, що маю, завдячую їй. Такої жертовності, вірності та любові я ще ніколи не зустрічала. Вона мене виростила, поставила на ноги і зробила все можливе і неможливе, щоб я мала найкраще. Вона подарувала мені щасливе дитинство.
З 24 лютого 2022 року ми разом волонтеримо. Для початку зібрали для наших оборонців подушки, ковдри та матраци, а згодом взялися клінарити. Коли ліпили вареники з картоплею, мама дістала з кишені жовтий та блакитний флакони. То були харчові барвники. Так ми з мамою створили фірмові патріотичні вареники».

Для студента Олександра ПРИСЯЖНЮКА героїнею дня сьогоднішнього є його подруга-волонтерка. Він зі розумілих причин не називає її прізвища, але наділяє ось такими чудовими рисами характеру:
«…Про те, що моя гарна подруга з безтурботних років навчання у коледжі стала волонтером Червоного Хреста, я знав давно. Її завжди вирізняли абсолютно винятковий альтруїзм і цілковита гармонійність.
Одного разу я загорівся ідеєю взяти у неї інтерв’ю. Вона сприйняла це дуже позитивно, але внутрішній регламент організації забороняє без дозволу говорити про її роботу. Саме з цих міркувань я не стану ділитись свіжими історіями, які знаю. Скажу лише одне – від початку повномасштабної російсько-української війни моя подруга завди там, де потрібна і може врятувати, допомагає ближнім ціною надлюдських зусиль і неймовірної перевтоми…
Як на мене, саме в цьому справжній героїзм сучасних українців, у сродній праці, про яку говорив Григорій Сковорода, у можливості долати найскладніші обставини».

І насамкінець трішки позитиву. На цьому наголошує Аліна ВОЛЬНИЦЬКА, пишучи про свого героя.
«… Гумор врятує світ! Я щиро вірю в ці слова. Більш того, тільки завдяки гумору я ще не втратила глузд. Завжди була фанаткою сміху і всього, що з цим пов’язано. Знаю кожного українського жартуна і кожне шоу. Та троє чоловіків-гумористів, яких об’єднує Ютуб-канал «Леви на позашляховику», заслуговують на особливу увагу. Андрій, Валентин та Микола і нині дарують добрий настрій. А ще вони волонтери, збирають усе необхідне для армійців. «Леви» допомагають людям вибратися з «гарячих точок», знайти притулок, їжу, воду, одяг. Вони не бояться втратити аудиторію з країни-агресора і потенційний хліб. Вони блокують перегляд своїх відео на ютубі для російських і білоруських користувачів. Мої герої не мовчать! Мої герої дарують сміх!».

….Отака багатогранна героїчна історія новітньої України у викладі талановитих другокурсників Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Історія «Отчизни, де героїть», самопожертви, милосердя, добра, гумору. Віриться, що цей літопис неодмінно матиме продовження і в мирний час.