Коли вимушено живеш далеко від батьківщини, тоді в будь-якому новому місті шукаєш те, що нагадає тобі рідний дім. Португальське Порту відгукнулося у серці милим Києвом: своїми пагорбами, не завжди доглянутими історичними будівлями, а ще десертом «паштейш».

Років десять тому у Києві вперше скуштувала цей смаколик. Хоч і не прихильниця солодкого, але паштейш видався на диво смачним. І я поцікавилася, що ж то за смакота така, звідки родом? З’ясувала: з Португалії. Тепер через багато літ з’явилася можливість скуштувати цей десерт на його ж батьківщині, створений руцями автохтонів. І що ж? Переконалася, що київський аналог таки смачніший. Чи то мені так здалося?

Звісно, не паштейшами єдиними. Вулиці Порту пахтять ароматами «гарячих бутербродів», старого портвейну і сяють розмаїттям керамічної плитки. Це місто спусків і підйомів, вузьких вуличок, щедрих на барву будинків. Миле, затишне, видається безтурботним. Але й справді надто часто на тих симпатичних вуличках трапляються занедбані історичні будівлі. Знаки важкого економічного застою ще минулого століття, коли мешканцям Порту було не до пам’ятних споруд. Тепер це у минулому: останні десять – п’ятнадцять років місто активно оновлюється завдяки туристичному буму.

«Гарячий бутерброд» – це я так називаю культову страву Порту, яка має назву «франсезінья» («Francesinha»). Сендвіч з великою кількістю м’яса покривають сиром, заливають соусом на основі томатів, пива та спецій і відправляють рум’янитися у піч, яку пропалюють дровами. Звучить апетитно, а насправді – звичайний бутерброд, ще й доволі жирний, залитий підливкою.  Але спробувати варто – смаковий символ міста.  Шукати довго не доведеться – франсезінью вам тут запропонують ледь не в кожному закладі харчування.

Звісно, фірмовий сендвіч Порту – страва на любителя, але місцевий портвейн проігнорувати майже гріх: цей напій зберігає аромат історії. І хоча алкогольні напої, тим паче міцні, не належать до моїх уподобань, відмовити собі у задоволенні продегустувати цей нектар з променів щедрого сонця і плодів виноградної лози на його ж таки рідній батьківщині? Такої нерозсудливості я собі не пробачила б. І на моє велике здивування – із задоволенням відкрила для себе смакове багатство портвейну.

Він з’явився ще у ХVII столітті та завдячує своїй появі торговому конфлікту між Англією та Францією. Англія, ігноруючи французьке вино, взялася шукати альтернативу. Португальське вино тоді нічим особливим не відзначалося, втім  Англія, вільно чи невільно, але стала його покупцем. Й одразу зіткнулася з проблемою: надто довгі відстані, вино псувалося. Метиковані португальці спробували додавати до вина виноградний спирт, щоб зупинити бродіння. Так отримали портвейн.

Місцевий «Portwine» – вишуканий букет м’якості, міцності і ненав’язливого солодкого смаку. Бочки з винами зберігаються переважно у спеціалізованих складських приміщеннях на березі річки Дору. Ці споруди добре видно з фунікулера, їхні розміри та вид щиро вражають.

Ще одна особливість Порту, показна риса його споруд — кахлі азулежу. Ними оздоблено безліч міських фасадів. Глянцеві, матові, однотонні, з візерунками, а подекуди – у вигляді розлогих сюжетних панно. Оздоба будівель – не єдине призначення азулежу — кахлі захищають стіни від дощу, океанської вологи та палючого літнього сонця. Найвражаючіші кахляні «полотна» відкриваються на головному залізничному вокзалі в центрі міста. Унікальне панно відтворює сцени з історії Португалії. Цілком заслужено занесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Серед місць, облюбованих туристами у Порту, – і  бібліотека «Livraria Lello». Різні медіа та рейтинги називають її однією з найкрасивіших книгозбірень світу. Відкрита на початку ХХ століття, вражає великою вітражною стелею, стінами з різьбленого дерева та вигнутими дерев’яними сходами по центру, що ведуть на другий поверх. Вхід у книгарню-бібліотеку платний, але квиток фактично є депозитом, який можна використати для придбання книги — такий сувенір значно цінніший за звичний магніт на холодильник. «Livraria Lello» така популярна, що всередині часто-густо просто важко пересуватися через натовп відвідувачів. Лише у будні дні там можна розраховувати на «особистий простір».

Порту зустрічає океан, а океан горнеться до Порту. Місто дарує відчуття затишку й спокою, навіть у туристичному велелюдді. А ще воно запам’ятовується щирістю та доброзичливістю містян. Тому туди хочеться повернутися.