«Історики часто пишуть для істориків, а я прагну писати для значно ширшої аудиторії». Це зізнання Олександра Скрипника, схоже, точно передає його життєве кредо, місію публіциста і дослідника, автора понад десятка книжок, присвячених українським розвідникам різних часів і поколінь.

Його книжки дочитують до кінця, їх цитують, рекомендують, а головне – пам’ятають. Бо вони не суха хроніка, а живе відкриття, відверта й людяна розповідь про тих, хто мріяв, діяв, ризикував і часто гинув за незалежну Україну.

Темою української розвідки Олександр Скрипник зацікавився, працюючи у пресслужбі Служби зовнішньої розвідки України. Захоплення переросло у справжнє покликання. Вивчав архіви, писав десятки офіційних запитів, зустрічався з родичами розвідників, звертався до тих, хто міг зберегти бодай клаптик спогаду. Його дослідження, розслідування – непідробні зразки публіцистики. Кожна книжка – справжнє відкриття першопрохідця, а кожен герой – жива, повнокровна постать, повернена із забуття.

З-поміж найзнаковіших досліджень – історія генерала УНР Петра Ліпка. Колись про нього писали лишень: «Подальша доля невідома». Але наполегливий Олександр Скрипника видобув з архівів вражаючу деталь: українського генерала розстріляли у 1930 році, за лист до Максіма Горького, в якому він описав злидні українського народу за радянської дійсності. Втім, не встиг відправити – нагрянув обшук… Документ зберегли «спецхови», а Олександрові Скрипнику випала місія відкрити його для читацького загалу.

Ще одна постать, повернена з небуття, – барон Федір Боржинський, перший посол УНР на Кубані. Знавець китайської та монгольської мов, дипломат, географ, розвідник. І жертва радянського терору: його розстріляли в Юзівці (сучасний Донецьк) за «зраду Росії». Олександр Скрипник ще до новітньої російсько-української війни розшукав нащадків Боржинського у Санкт-Петербурзі та Барселоні, листувався з родиною, їздив у рідне село героя. Так у книжковій оповіді ожив і сам  Федір Боржинський, і ціла епоха, в якій він жив і трудився.

Скрупульозна робота в архівах, спілкування з живими джерелами пам’яті – родинами, дослідниками, ветеранами… Так народилися книжки про Федора Хілька – розвідника-нелегала, що працював у Західній Німеччині, чи справжній життєвий детектив про Миколу Красовського, одного з фундаторів розвідки УНР. Олександр Скрипник не лише повернув ці та інші славні імена в історію України. Він ініціював  установлення меморіальної дошки Миколі Красовському, домігся, щоб про його героїв «озвалася» біографічними статтями Вікіпедія, створили документальний фільм, навіть надихнув художників написати портрети забутих розвідників.

Унікальний стиль письма Олександра Скрипника поєднує академічну точність з доступністю та художністю викладу. Він розповідає про складні речі просто, але без спрощення – живою соковитою мовою. Дотримуючись точності у цифрах, хронології, детялях портретів. Його книжки відчиняють двері у потаємне, куди зазвичай ступити непросто, – у внутрішній світ людей, яких радянська влада змусила мовчати, а новітня Україна надто довго не згадувала…