Цього року науковці кафедри української мови Факультету української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка провели низку соціолінгвістичних опитувань серед дітей молодшого шкільного віку та педагогів шкіл Києва, щоб дослідити, як війна вплинула на мовну поведінку нового покоління українців.

До колективного дослідження залучено 18 науково-педагогічних працівників кафедри, а також здобувачів різних рівнів вищої освіти. Під керівництвом завідувача кафедри доктора філологічних наук, професора Михайла ВІНТОНІВА.

 – Пане Михайле, як і коли з’явилася методика цього соціологічного опитування?

– Наша кафедра 2022 року взяла участь у напрацюванні «Концепції ствердження української мови в усіх сферах суспільного життя міста Києва на 2023 – 2025 рр.». У січні 2023 року за сприяння КМДА ми ініціювали через застосунок «Київ цифровий» опитування киян про функціонування української мови в столиці. Опитали 67212 осіб. 86,3% наших респондентів тоді зазначили, що українську мову вважають рідною, і тільки 11.6% назвали своєю рідною російську. Ми розуміємо усі недоліки такого опитування. Та й думки киян, які практично щодня переживають варварські обстріли російської вояччини, відтоді багато в чому змінилися. Саме тому ми започаткували наукову тему «Динаміка мовної ситуації в місті Києві: соціолінгвістичний, лінгвокультурологічний, прагматичний, лінгводидактичний аспекти», аби  продовжити дослідження протягом 2023–2028 років та відслідкувати динаміку. Зокрема, звертаємо увагу на зміну назв вулиць, проспектів, майданів, закладів харчування,  магазинів, театрів, музеїв, мову реклами. А ще – на функціонування мови в освіті, неформальному спілкуванні, у родині. Наше завдання максимально широко охопити всі сфери функціонування української мови у Києві.

– Чи справдилися ваші очікування?

– На жаль, попри майже чотири роки війни російська мова повертає собі втрачені позиції. Принаймні в нашій столиці. У лютому-березні 2025 року ми провели опитування серед дітей, батьків і вчителів початкової школи за методикою, напрацьованою докторанткою нашої кафедри Ольгою Шевчук-Клюжевою. У ньому, зокрема, взяли участь 104 дитини віком від 6 до 10 років. Так от, 52.4% опитаних дітей зізналися, що зростають у змішаному українсько-російському мовному середовищі, ще 7% – у суто російському і лише 32% юних респондентів виховується в українськомовних родинах. Цікавими є результати про спілкування у родинах та з друзями. 38.8% опитаних зазначили, що з родичами спілкуються двома мовами. Таких, хто спілкується російською й українською з друзями, помітно більше: 62.1%.  Лише українською спілкується, на жаль, меншість: 37.9% – з родичами і 15.5% – з друзями. Незважаючи на те, що російської мови в офіційному, освітньому спілкуванні немає. Чи майже немає.

Звісно, в офіційному спілкуванні фіксуємо суттєву відмову від російської мови, від російськомовного контенту. Але, повторюся, у спілкуванні побутовому, на вулиці, на перервах в школі, російська досі в пріоритеті. Втім, це засвідчують лише окремі опитування. Над узагальненнями ми ще працюємо.

– Чому для дослідження взято період саме з 2023-го по 2028  роки?

– Наше опитування досить масштабне й амбіційне, тому й розраховане на п’ять років. Цього періоду, вважаю, достатньо, щоб виявити значущі тенденції.

– Такі опитуванння вже проводили в Україні?

– Соціолінгвістика як напрям мовознавства має тривалу традицію, проте в Україні тільки з 90-х рр. минулого століття можемо говорити про власне соціолінгвістичні напрацювання. Вважалося, що в Радянському Союзі мовних проблем не було. Нині вже маємо значні напрацювання в лінгвоукраїністиці щодо методології таких досліджень. Зокрема це роботи Лариси Масенко, Світлани Соколової, Оксани Данилевської, Наталії Матвєєвої та інших науковців.

– А закордоном, у європейських країнах, які свого часу пережили війни та окупації?

– Насправді, можемо провести паралелі. У Чеській Республіці, для прикладу, майже триста років панувала німецька мова. Проте в середині XIX ст. чеська інтелігенція почала активно відроджувати чеську мову. Спершу в усному мовленні. І навіть деякі чеські письменники, які доти писали німецькою, тоді долучилися до відродження рідної мови. Подібну ситуацію фіксуємо і в Україні XIX століття. Правда, після Другої світової війни чеська мова стала панівною в Чехословаччині, натомість у тогочасній Україні російська мова все більше витісняла українську. І це була державна мовна політика совєцької імперії.  Можна проаналізувати мовну ситуацію і в Норвегії, яка понад чотириста років перебувала в складі Данії. І сьогодні норвежці не дійшли згоди щодо мовно-літературного стандарту. Але тут треба брати до уваги, що жодна з імперій не проводила такої варварської мовної політики, як росія (від російської імперії до російської федерації). Якщо навіть побіжно проаналізувати те, що ми фіксуємо нині на окупованих територіях України, то там усе українськомовне цинічно викорінюється: спалюють, розстрілюють, зачищають під корінь… Немає жодних компромісів. Якщо в самій росії до війни ще були окремі українськомовні культурні центри, то після 2014 року всі вони закриті або знищені.

– Є сподівання, що ваше дослідження з часом можна перенести як пілотний проєкт в інші міста України?

– Я б трохи переформулював ваше запитання: хто буде реалізовувати подібні проєкти в інших містах? Наше  дослідження – на громадських засадах. Щоб вийти на інший рівень, потрібно вкладати кошти. І тут більше запитань, ніж відповідей.

– Розкажіть про вашу дослідницьку команду: хто сприяв, допомагав?

– Склад кафедри досить потужний (22 науково-педагогічні працівники), крім того, на нашій кафедрі Ольга Шевчук-Клюжева виконує докторське дослідження із соціолінгвістики, аналізує мовлення дітей. Зараз ми розпочали вивчати мовну ситуацію в середній і старшій загальноосвітній школі Києва. Тут допомагають студенти під час проходження педагогічних практик, окрема подяка адміністраціям шкіл, які сприяють таким опитуванням. Наступний етап – вивчення неформального спілкування мешканців Києва, тобто аналіз того, з чим ми стикаємося на вулицях Києва, у метро, магазинах, кафе.

– Яку практичну користь убачаєте в результатах цього дослідження?

– Воно має прикладний характер. Наприклад, на сьогодні проаналізовано 6009 ергонімів Києва: 617 назв магазинів одягу, 3458 назв закладів харчування, 1934 – готелів. Серед назв магазинів одягу, наприклад, зафіксували 534 вивіски латиницею, 23 – російською і 60 українською мовою. Якщо говорити про загальну тенденцію в ергоніміконі міста Києва, то фіксуємо відмову від російської мови і заміну російськомовних назв латиницею або українськими назвами. Для прикладу, мережа ресторанів «Кавказький очаг» нарешті виправила помилки в назві і тепер зветься «Кавказький дім». Правда, є і негативна тенденція, наприклад, грузинський ресторан «ОТДОХНУЛИ» замінено на «OTDOHNULY». І це, на жаль, не єдиний приклад. І дотепер в Оболонському районі функціонує парк і ресторан «Кинь-Грусть». Можемо окремо проаналізувати, що діється в приватних освітніх закладах. Прикро, коли іноземці приїджають в Україну вивчити українську мову як іноземну, а тут немає українськомовного середовища, де вони могли б закріпити навики, здобуті в університетській авдиторії. А мова – це не тільки те, що ми чуємо. Реклама міста, назви закладів, назви вулиць – це все формує мовне середовище, мовне обличчя Києва.

– Відмовляємося від русифікації задля «латинізації»?

– Це справжній виклик, бо через війну основна увага прикута до російської мови, а насправді латинізація набирає загрозливих обертів. Йдеться не тільки про банери, вивіски. Англійська мова через усне мовлення все активніше вживана в публіцистиці, науковому, офіційно-діловому стилях. У назвах десяти конкурсів важко знайти хоча б три, які були б без латиномовних вкраплень. І така «мовна шизофренія» прогресує. Складається враження, що в Україні вже просто не можна обійтися без англійської. Я за те, щоб ми знали багато мов, але я проти такої мішанини. Навіть коли є український відповідник, його чомусь намагаються замінити іншомовним.

– Що має робити влада та громадянське суспільство, аби русифікація не повернулася на терени України? Які запобіжники треба застосовувати?

– Під час опитування нам відповідали, що не розмовляють українською тому, що їм не вистачає… мовного середовища. Щоб розірвати це коло, КМДА відкрила цілу мережу розмовних клубів. Наша кафедра провела безоплатні мовні курси для працівників столичної сфери транспорту. Вже другий рік тривають заняття з вивчення української мови для людей третього віку в просторі «Життєлюб». Співпрацюємо з Територіальним центром соціального обслуговування Оболонського району м. Києва. Упродовж року наша кафедра проводила курси з української мови для людей з інвалідністю слуху, окремо організували курси для науково-педагогічних працівників Університету Грінченка. Лише у 2019 році ухвалено Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Він  позитивно вплинув на мовну ситуацію. Маємо Уповноваженого із захисту державної мови, Національну комісію зі стандартів державної мови. Проте незворотність ситуації може забезпечити лише мовна політика сім’ї і державна підтримка мови. Тут доречно згадати досвід Франції, наскільки активно там держава регулює функціонування французької мови.

– Тож коли, за Вашим прогнозами, українська мова цілковито запанує в українських сім’ях, особливо у побуті містян?

– Опитування дітей вселяє оптимізм. Наприклад, у Донецьку на початку 90-х була одна українськомовна гімназія. А 2013 року там уже в усіх школах були українськомовні класи і у кожному районі міста – українськомовні школи. Якщо аналізувати результати ЗНО в Донецькій області, побачимо стрімку динаміку вибору української мови як мови складання інших предметів (математики, історії України, біології). Чому московити й поспішили окупувати ці території. Тому вислів, що «мова – щит держави», – це не просто красива метафора.