Як усякий живий організм рідне слово переживає періоди становлення, розвитку. А коли про нього не дбати, занепадає і навіть умирає. Стан суспільства можна дослідити через його лексику. Саме з цієї теми розпочалася для журналістів-грінченківців гостьова лекція Лариси Масенко, знаного мовознавця-соціолінгвіста, доктора філологічних наук, професора, академіка Академії наук вищої школи України.

Автор численних наукових праць, досліджень, публікацій навела приклади, як за вказівками владного більшовицько-компартійного режиму СРСР нівечили,  вихолощували, нівелювали, топтали й упосліджували українську мову. Вбивчі факти про це можна почерпнути, зокрема, у новій книжці Лариси Масенко «Мова радянського тоталітаризму», яка побачила світ у видавництві «Кліо».

Говорити про зміцнення живого організму нашої солов’їної, вже як державної мови, нині таки непросто. Бо за понад чверть століття незалежності державною мовною політикою в Україні як слід не переймалися. Нам усе ще «прочищають мізки» російськомовні друковані та електронні медіа. І це в моноетнічній країні, в якій понад 70% населення –  етнічні українці.

– Відмова від мови впливає на стан суспільства, – наголошує Лариса Терентіївна. – Хоча, за останніми опитуваннями, вже 90% респондентів відповіло: треба обов’язково знати українську мову. На запитання про те, чи  нині обов’язково знати російську, ствердно відповіло лише 30% опитаних. Це навіть менше, ніж минулого року.

За взірець результативної державної мовної політики, на думку Лариси Масенко, варто б нам узяти досвід країн Балтії: там діють спеціальні мовні інспекції – наглядають за тим, як дотримуються вимог законодавств про державну мову в органах влади, у діловодстві, сфері обслуговування тощо. А твердження про «мовний лібералізм», який начебто існує в деяких мультимовних країнах, і на чому часто наголошують прихильники «двуязичія», на думку науковця не витримує жодної критики. Так, щоб отримати громадянство Швейцарії, держави, яка є конфедеративним утворенням, потрібно прожити не менше дванадцяти років та, залежно від кантону, в якому мешкаєте, скласти мовний іспит: з німецької, французької, італійської чи ретороманської мов.

Лариса Масенко як знана дослідниця «суржику» спинилася і на проблемі поширення цього мовного покруча. Розповіла про етимологію, тлумачення самого слова. Від первісного його значення – як мішми різних видів зерна з житом, до сьогочасного лінгвістичного – штучної мішанини елементів декількох мов (у нашому випадку української та російської). Згадала знаменитий у Радянському Союзі гумористичний дует російськомовного Штепселя та «суржикомовного» Тарапуньки і про недавній так званий «феномен Вєрки Сєрдючки»: повторення пройденого – коли артист Андрій Данилко у ролі комічної провідниці і господарки популярного «СВ-шоу» розмовляв суржиком, а його гості – відносно чистою російською мовою. Це формувало громадську думку, що українська мова – смішна та годиться лише для недорікуватого «плебсу», а російська – витончена: нею, бачте-но, говорять митці, діячі культури…

Лекція Лариси Масенко викликала жвавий інтерес аудиторії, чимало запитань студентів та викладачів. І про нинішнє масоване засмічення української іншомовними словами, і про застосування фемінітивів, і про небезпеку «приживання» сумнозвісної «дерев’яної мови» тоталітарної пропаганди.

Фінал спілкування взагалі видався мажорним: заслужені овації зали і квіти почесній професорці Грінченкового університету: Лариса Масенко знайшла час для цієї «непланової» лекції у день свого народження.