Коли мій тато одягнув однострій Національної гвардії України і пішов захищати Україну, для мене відкрилася болісна правда: як мало ми насправді знаємо про тих, хто щодня ризикує життям заради нас, і як часто недооцінюємо їхній внесок.

На слуху у всіх абревіатура ЗСУ: цілком заслужено вимовляємо її з повагою, шаною, вірою. Але в цьому великому строю захисників нашої країни є й Національна гвардія України.

У свідомості багатьох досі побутує стереотип, що цей підрозділ здебільшого охороняє правопорядок та чергує на блокпостах. А насправді гвардійці у пеклі війни пліч-о-пліч із ЗСУ, виконують бойові завдання, евакуюють поранених, тримають оборону та ведуть штурми. Нагадаю, навіть легендарний полк «Азов» є підрозділом Нацгвардії, хоча й досі хтось помилково вважає його добровольчим батальйоном чи частиною ЗСУ.

Мій тато, сержант Олександр Марченко, служить у 4-й бригаді оперативного призначення «Рубіж».

– Як Ви потрапили до Нацгвардії?

– Несподівано. Я зовсім не військова людина, не мав жодного досвіду і навіть не думав пов’язувати життя з армією. Мене мобілізували, і, як зазвичай буває в таких ситуаціях, куди розподілили — туди й поїхав. Тобто в Національну гвардію. А оскільки у мене радіотехнічна освіта і я вмію працювати з електронікою, мене призначили зв’язківцем. Узявся за цю роботу з усією відповідальністю.

– Ваша частина залучена до бойових дій?

– Так, і виконує дуже відповідальні бойові завдання на стратегічно важливих ділянках фронту. Здебільшого працюємо на східному напрямку: там тепер дуже непросто. Мої побратими активно залучені в оборонні та наступальні операції, допомагають утримувати території, які мають ключове значення для безпеки нашої держави. Робимо все для нашої майбутньої перемоги.

– Що входить у Ваші щоденні фронтові обов’язки?

– Я забезпечую технічний зв’язок. Стежу, щоб рації працювали без збоїв, щоб всі могли обмінюватися інформацією. Дуже серйозна справа, бо від цього певною мірою залежить чітке координування дії під час операцій. Постійно перевіряю всю техніку і за потреби швидко ремонтую, щоб не було жодних затримок. Зв’язок – це як нервова система в організмі. Якщо у розпал бою обривається зв’язок і командир не може віддати життєво важливий наказ, то це хаос, це ціна людського життя.

– А трофейну техніку ремонтувати доводилося?

– Бувало.

– Що при цьому відчували?

– Ну, це завжди так трохи дивно. З одного боку, техніка, яку ще вчора тримав проти тебе ворог, а тепер вона буде працювати на тебе. А з іншого – там же багато обладнання, в  якому розібратися буває нелегко. Доводиться і щось додумувати на ходу. А відчуття? І злість, і неприязнь, що торкаєшся чужого, ворожого, але й радість, і гордість, що зможемо застосувати їхнє проти них же.

– Стереотип мислення, що Національна гвардія — це тільки охорона блокпостів і порядок у тилу. Звідки він береться?

– Думаю, він тягнеться ще з часів, коли ці підрозділи справді виконували функції охорони правопорядку. Після 2014 року місія Національної гвардії України почала змінюватися – у відповідь на нові виклики безпеці країни. А після повномаштабного вторгнення стали з’являтися бойові частини та підрозділи, які й тепер на фронті. Виконуємо бойові завдання, всі сили оборони працюють як одне ціле, заради нашої довгоочікуваної перемоги.

– Що, на Вашу думку, суспільство має знати про НГУ?

– Хотів би, щоб люди зрозуміли: ми не просто «ті, хто стоїть десь там» чи «ті, хто охороняє якісь будівлі». Ми така ж бойова сила, як і ЗСУ. І так само ризикуємо життям, так само воюємо, захищаємо нашу країну. У тяжких боях наша хлопці й дівчата так само отримують поранення, гинуть. Ми  одне ціле у цьому протистоянні проти росії.

 – Про що мрієте після закінчення війни?

– Хочу вже нашої перемоги, миру, спокою. Щоб моя сім’я була у безпеці, щоб можна було повернутися до нормального життя. Хочу працювати на звичайній роботі, зустрічатися з друзями, подорожувати, просто жити і насолоджуватися звичайними речами, яких зараз мені бракує. Хочу будувати плани на майбутнє, знаючи, що нічого їх не зруйнує. Мрію, щоб більше ніколи не довелося переживати те, що зараз ми переживаємо.

Так, НГУ — справжня бойова сила, без якої важко уявити захист нашої держави. Відвага і самовідданість нацгвардійців заслуговують всенародної поваги і визнання.

Нехай же лунає мільйонноголосо:

Слава Збройним силам України!

Слава Національній гвардії України!