Я волонтерка в «Helpingto Leave» – організації, яка допомагає виїжджати людям з тимчасово окупованих українських територій, прифронтових зон та й із самої росії. Регулярно чую від своїх колег неймовірні та життєствердні історії людей, котрих евакуюємо. Переповім одну з них.

Михайло з дружиною пережили жахливу окупацію Харківщини. На жаль, невдовзі дружина померла, і Михайло залишився один. В окупації він через погані умови, брак ліків, неналежний медичний догляд позбувся ноги. Коли наші війська погнали російських загарбників з окупованих районів Харківщини, Михайло нарешті отримав необхідну допомогу, але пересуватися самостійно йому було дуже важко: тривалий час не мав милиць і лишень тепер вчиться ними користуватися.

Ми хотіли подати заявку в доглядовий будинок для людей з інвалідністю в Німеччині, але виявилося, що Михайло втратив усі документи, включно з паспортом. Та й паспорт, зізнався, мав не український, а… ще радянський.

Зайнялися його документами. Звернулися по допомогу до «Спільної справи» –організації в Харкові, яка допомагає внутрішньо-переміщеним особам. Потрібно було довести, що Михайло – українець. Якби в радянському паспорті не було вказано, що його місце народження – Харків, навряд чи міг би Михайло сподіватися на український. Але цього теж виявилося мало: за процедурою мали знайти людей, котрі дадуть відеосвідчення, що знають цю людину і що він справді мешкає в Харкові.

Ми знайшли. Це тривало майже два місяці, зате Михайло таки отримав український паспорт. Нині він мешкає в прихистку організації «Волонтер-68» для маломобільних людей, йому допомагають оформити інвалідність. А потім подбаємо йому про закордонний паспорт і спробуємо вивезти до однієї з європейських країн: там він зможе отримати кращий догляд. Ми ще не певні, що його згодяться прийняти, але намагатимемося допомогти.

Багато людей у такій біді особливо вразливі, часто відчувають себе приреченими. Саме волонтери стають для них тими рятівними човниками, які повертають їх з виру відчаю і животіння до берега повноцінного життя.