Подорож довжиною в тисячу миль
починається з першого кроку
Лао-Цзи

Коли життєва рутина не хоче відпускати, коли буденщина закручує у свій чіпкий вир, – не опускаймо безсило рук, не нарікаймо на зайнятість, не піддаваймося впокорено на волю житейської течії, на потоки невідкладних справ.  Хапаймося за круті береги, виборсуймося на їхню твердь, відчуймо її, аби переконатися, що земля не втікає з-під ніг.

Уміймо відволіктися. Вчасно зупинитися, зібратися з думками. Або просто скочити на велосипеда та й щодуху з рідної Троєщини – на Труханів острів і далі аж до Паркового мосту.

Стрічка велодоріжки, шерех шин, вітрець, пересичений Дніпром і липовим цвітом, пташиний переспів, шемріт листя… Хвилями радість від того, як впевнено і слухняно поводиться твій «байк». Як він «ковтає» шлях, кілометр за кілометром. Міняючи пообік краєвиди і змінюючи відчуття.

Сьогодні на самоті слухаєш музику, розмірковуєш. Навіть над дурницями. Думки у вільному безтурботному плині, їм ніхто і ніщо не заважає. А завтра ми вже удвох з приятелем.  «Велодуетом». І траса під колесами переплетена нашими перегуками, жартами, безтурботним сміхом.

А велосипедні «моціони» вечірнім островом! Поначіпляємо купу ліхтариків і гайда. Так кортить вимкнути все це «диво китайської електроніки» та, натискаючи на педалі, солодко пити непроглядну нічну тишу. Але ж…  Дорога, рух, пильність.  Про безпеку варто пам’ятати завжди.

І як же приємно наприкінці веломандрів вкотитися на осяяний міст! Неначе велетенський лайнер, виблискує він над Дніпровим плесом міріадами вогнів. Момент істини – втома поступово відступає. По цей бік – Дніпро, ніч, зорі, тиша. По той –  місто, сяйво ліхтарів і вир життя. А ти – на лінії контрасту. І маєш вибір. І знаєш куди рушати далі…