Помічаєте, як агресивнішає навала англомовного суржика? Усіх ціих івентів, челенджів, клаудів…

Натомість, сусіди з нашого ближнього зарубіжжя, захищаючи рідну мову, свого часу знаходили відповідники буквально до всіх іншомовних слів. Наприклад, комп’ютер словацькою – почитач, театр – дивадло, аеропорт – летиско. Правда, ми теж українською маємо летовище. Хоча не буде дивиною, якщо цей синонім аеропорту у новітніх словниках позначатимуть як «застаріле, маловживане», а то й як «діалектизм».

«Над фронтиром клауди похмурі»…

Так, певне, звучатиме «сучасною» мовою переклад першої строфи колись дуже популярної пісні. Про це подумалось, гортаючи сторінки доволі солідного соціологічного дослідження «Український фронтир: виклики для Закарпаття та Причорномор’я». Його представляли нещодавно у Києві. І тут не до іронії. Факти, викладені у цьому фоліанті, навертають на невеселі роздуми.

– Дослідження українського прикордоння – тема надзвичайно актуальна, особливо в умовах гібридної війни, – зауважує  директор ДМГО «Центр міжнародної безпеки», старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Валерій Кравченко. – Ці гібридні дії – непрямі, стосуються невійськових аспектів, спрямовані на розхитування суспільства зсередини. Наше дослідження про те, наскільки стійким є суспільство не на рівні обласних центрів, а районів, міст, селищ, ОТГ. Бо в обласних центрах формується ота сумнозвісна «макрокартинка», котра заміщує  реальну інформацію про ситуацію в регіонах.

Організатори дослідження ставили за мету визначити актуальні загрози і виклики у мультикультурних багатонаціональних регіонах – Закарпатті, Причорномор’ї, напрацювати певні рекомендації для зменшення деструктивних впливів. Як ззовні, так і внутрішніх.

«Українське суспільство – це не Київ»

– Ми працювали з громадськими діячами, представниками бізнесових кіл, зустрічалися з очільниками районів, представниками ОТГ. Були відверті розмови, інколи – занадто відверті. Але саме на таке спілкування й розраховували. Бо українське суспільство – це не Київ. Іноді жартома кажу: якщо хочете дізнатися, що таке Україна, сідайте на електричку Жмеринка-Яготин – вам там усе розкажуть.

За словами Валерія Кравченка, у Закарпатській області дослідники передусім відзначили проблему неефективності влади, спричинену пасивними зовнішніми впливами.

– Ми неодноразово спостерігали візити угорського міністра закордонних справ Петера Сійярто, інших очільників Угорщини до Ужгорода, Мукачева. А чому вони не їдуть до української столиці, чому, минаючи центральну, спілкуються напряму з регіональною владою? Те, що в регіон ідуть інвестиції від Угорщини, це добре. Однак ці інвестиції набагато більші за кошти, які виділяє Україна. На наше запитання чому так відбувається, чесно ніхто не відповів. Крім того, зберігається давня проблема – логістична відірваність Закарпаття: всього дві залізничні гілки й одна автомобільна траса Львів-Чоп, більш-менш проїзна будь-якої пори року. А їхати трасою Рахів-Хуст, – там дорожне «пекло». При розкішних довколишніх пейзажах та гірських краєвидах.

Патерналізм населення – ще одна болячка, на якій наголосив дослідник. Люди байдуже ставляться до певних проектів з розвитку територій, користуючись благами від угорської сторони: доплатами лікарям, вчителям, котрі викладають угорською мовою.

– І це великі надбавки, – відзначає експерт. – Ось і маємо: в молодших класах угорських шкіл Закарпаття українські діти навчаються угорською мовою. Європа виділяє великі кошти на різні сфери життя області – ремонт доріг, оснащення КПП на кордоні, створення сміттєпереробної промисловості. Так, Угорщина через програми ЄС інвестувала в будівництво заводу з переробки сміття, поблизу села Яноші Берегівського району. Побудовано першу лінію, але Київ вже півтора року зволікає із документальним оформленням проекту. Це заважає розвиватися, ефективно використовувати донорські кошти.

Серед болючих проблем регіону – тінізація економіки, відтік закордон кваліфікованих кадрів, конвергенція (себто, зрощення) місцевої влади і криміналітету, відтак – контрабанда, наркотрафік, у який втягнуте ромське населення прикордонних районів.

«Влада в Києві живе ілюзіями і в паралельній реальності»

Ситуацію з децентралізацією в Закарпатті Валерій Кравченко назвав «катастрофою». Йдеться не стільки про повільний хід, скільки про гальмування цього процесу. Звернув увагу дослідник і на видачу громадянам України угорських паспортів.

– Проблема загальновідома, ці факти задокументовано. Та коли запитував про це голову районної адміністрації, той відповів: давайте, вести діалог, фіксуючи те, що є – більшість жителів району вже мають угорські паспорти. А тому, мовляв, пізно констатувати прикрий факт порушення закону – доречніше започатковувати діалог про певні аспекти подвійного громадянства для громадян країн-членів ЄС і НАТО. Але бачимо нестачу уваги до регіону з боку центральної влади. Президент Петро Порошенко, наприклад, за всю каденцію був у Береговому лише однин раз – 2015 року. Також одного разу був там і Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Якщо не будемо сприймати реальність, якою вона є, ми не зможемо запроваджувати ефективну політику. Схоже, влада в Києві живе ілюзіями і у паралельній реальності.

Автори дослідження рекомендують центральній владі збільшити розміри бюджетного фінансування регіону.

– За рівнем фінансування Закарпаття на 23-му місті серед пріоритетів, нижче лише Івано-Франківська область, – акцентує експерт. – І це при тому, що регіон дуже чуттєвий, в якому багато дестабілізуючих факторів. Необхідно створити системи пільг та заохочень для підприємців. Це те, що робить Угорщина, але конкретна модель має бути саме від нашої держави. Має діяти система експертних органів, які б спеціалізувалися на використанні грантових програм. Такі програми є, але люди не знають як ними користуватись. Наприклад, у туристичній сфері: унікальний регіон, з феноменальним потенціалом. Але його розвитку заважає поганий менеджмент. Як на обласному, так і на районному рівнях. Побудував господар садибу, поставив там сауну – і на цьому все. Бракує екостежок, розроблених доступних маршрутів.

В степах Причорномор’я

Серед найбільших загроз, виявлених під час інтерв’ю на Миколаївщині – у Первомайську, Южноукраїнську та Очакові, проектний менеджер ДМГО «Центр міжнародної безпеки» Олександра Давимука виокремила відтік населення, зокрема, еміграцію молоді. Причина – невисокі стандарти тамтешнього життя, низькі зарплати.

– Батьки самі відправляють дітей шукати кращої долі подалі від рідної домівки. Звідси кадровий голод, зокрема в медичній, правоохоронній сфері. Люди скаржаться на відсутність кваліфікованих молодих кадрів найперше у селах. І ще одна давня біда української глибинки – погані дороги. Все це підриває довіру населення до реформ.

Загалом, люди не задоволені роботою обласної влади, скаржаться на забюрократизованість процесу, на організаційні проблеми, на ту ж таки «конвергенцію влади з криміналітетом». Для Миколаївщини дуже болючі екологічні проблеми – забруднені річки, погана робота очисних споруд, низька якість води.

Експертка зауважила, що в регіоні зберігається інформаційний вплив Російської Федерації. Жителі краю негативно сприймають заборону в Україні російських ЗМІ та соцмереж. Хоча й мають доступ до забороненого контенту, зокрема, до радіосигналу з Кримського півострова.

– Серед усіх досліджених областей саме на Миколаївщині найнижчий рівень підтримки ідеї вступу України в НАТО, – констатувала Олександра Давимука. – Навіть в  Одеській області більше підтримують українські євроатлантичні прагнення. Одещина – регіон полінаціональний, і мовне питання там проблемне. Місцеве населення ідентифікує себе з Україною, проте не бажає вивчати українську мову. Це створює потенційні ризики для подальшої дестабілізації суспільно-політичного життя в регіоні. Тамтешній промислово-виробничий потенціал зазнав суттєвих втрат. Закриваються або не модернізуються старі промислові підприємства, а нових немає. І рівень життя населення падає. Бракує фінансових інвестицій у туристичну галузь регіону. Багато жителів області користується субсидією, а це викликає штучне безробіття. Економіку значною мірою тінізовано, поширена контрабанда, значна еміграція до Німеччини, Польщі, Білорусі, Болгарії. Погана логістика віддалених районів з обласним центром, слабке міжміське та міжнародне сполучення заважає реалізувати сільськогосподарську продукцію. Експертка наголошує на необхідності продовжити реформу децентралізації та відмовитися  від вертикальних командних методів прийняття рішень. І, звісно ж, розвивати транспортну інфраструктуру, нарощувати туристичний потенціал, ділом підтримувати малий і середній бізнес.

«У людей є великі очікування»

– Перше, що впадає у вічі практично в усіх досліджених територіях: населення  довіряє більше місцевій владі, ніж верховній – судам, Кабінету міністрів, Президенту України, – зауважив представник «Центру прикладних досліджень» Юрій Щедрін. – Хоча в останньому дослідженні, проведеному після виборів, дуже різко змінилося ставлення до Президента. У людей є великі очікування. Такі регіони, як Закарпаття, Одеська, Миколаївська області, не відчували підтримки з центру, у них не було налагодженої прямої комунікації та ефективної взаємодії. Це позначалося й на тому, що не доходили на місця кошти і грантова іноземна допомога. В Одеській області є дуже багато ініціативних громадян, які об’єднувалися в групи, але не було взаємодії ані з центральними органами влади, ані з обладміністрацією. Виходить замкнене коло, і люди виїжджають працювати за кордон. Для мене було дуже дивно спостерігати, коли в Мукачеві викладач університету, кандидат наук, їде  в Угорщину різноробочим і, до слова, заробляє там більше.

Все більше українців емігрують, тому що немає умов для розвитку бізнесу. За даними дослідження, 30% опитаних бажає і планує поїхати на заробітки за кордон, 20-30%  там були, і це не рахуючи нинішніх заробітчан.

Ще проблема, характерна для усіх досліджених регіонів: зв’язок місцевої влади з криміналом. Наприклад, в курортній Затоці, що на Одещині, нереально «просто так», без хабаря звести будинок, підключити його до енергомереж. Теж саме відбувається на Закарпатті, в Миколаївській області. Дозвільна система підконтрольна певним групам. Як наслідок – тінізація економіки. В Одеській і Закарпатській областях діють готелі на 50 номерів, а офіційно в них працює одна людина. Всі бюджетні потоки розділено, розподілено в інтересах певних груп, а не для розвитку громад.

Прогнози і загрози

– На мою думку, ситуація поступово поліпшуватиметься, – передбачає Юрій Щедрін. – Найгірше було в 2014-2016 роках. Якщо не буде ніяких зовнішніх загроз і сильно не зміниться зовнішня кон’юнктура на сировинних ринках, то гірше вже не буде. Є великий потенціал для розвитку. Треба зробити кілька простих речей: дерегулювати економіку, залучити капітал, повернути старі або підготувати нові кваліфіковані кадри, здатні працювати з цими викликами. Потрібна і дієва економічна зовнішня політика: відкриття кордонів, налагодження ефективного експорту.

– Зараз у Причорномор’ї працює три основних порти, через які іде близько 90% українського експорту, – нагадав Валерій Кравченко. – У 2014 році Росія захопила «вишки Бойка», Чорноморнафтогаз і видобуває нафту, газ на шельфі у нашій виключній економічній зоні. Можливі певні сценарії, коли Росія може вдатися до тактики, випробуваної на Азові: перекрити фарватер, почати зупиняти судна, які ідуть до українських чорноморських портів, а це величезні втрати. Гіпотетично, можуть взагалі перекрити фарватер. Є побоювання щодо Зміїного острова. Якщо вони здійснять такий десант, як свого часу на «вишки Бойка», це фактично закриє нам фарватер. Це повільна смерть для економіки, хаос в країні. Росія може піти на такий сценарій, ми маємо на це зважати. Хоча всі оптимістичні сценарії основані на тому, що такого не станеться, що принаймні нинішній статус-кво буде збережено.

«Люди живуть в іншому інформаційному полі»

На запитання кореспондента «Грінченко-Інформу», яка державна інформаційна політика проводиться в досліджених регіонах, відповідь Валерія Кравченка була лаконічною і відвертою: ніякої

– Наприклад, у Буджаку, – додав експерт, – мовлять молдовське і румунське телебачення. Якщо проаналізувати карту результатів виборів до Верховної Ради 2019 року, то в районах Одещини, суміжних з Придністров’ям, і на Сході, у прикордонних районах Харківської, Сумської, Чернігівської областей, перемогла проросійська політична сила. Чому люди так голосували, яка їхня мотивація? Свого часу в нас зробили велику «дурню», повністю відключивши аналогове мовлення українського телебачення. А на 50 км через кордон «б’є» російський сигнал, і його ніхто не глушить. Люди живуть в іншому інформаційному полі! Тому не лише в Новому Айдарі треба ставити телевишку чи відновлювати вежу в Краматорську. Треба особливо працювати на територіях, найбільш уразливих.

Довідково: фронтир (від англ. frontier– «кордон», «пограниччя») – територія на межі двох різних суспільств. Є перехідною зоною, що зазвичай слабо інтегрована в державні структури та має динамічний характер, з високою взаємодією різних, часто ворожих культур.