Дивитися другу гру нашої збірної на Євро-2016 товариш затягнув мене до ірландського пабу,  що трохи вище від Хрещатика. За півгодини до початку там уже не було де яблуку впасти. Нам зафрахтували двоє місць за барною стійкою, і то лише тому, що мій друг там постійний клієнт, а до того ще й далекий родич шеф-кухаря. Принесли хвалений стейк, грушеву горілку і темне пиво.

Але все одразу пішло не так. Стейк не досмажили, горілку не дотримали в льодярні, а товаришеві заступав екран рудобородий опасистий легінь, що ніяк не міг допроситися питво у бармена.

–  Валєро, дай йому того пива нарешті, –  прошипів товариш до бармена, а в бородатого спитав: –  Ви відкіля сюди прибули?

–  Я єврєй, –  відповів, посміхаючись, ламаною російською бородатий, не зовсім розуміючи про що його питають, – болєю за Украіну!

–  Да я понял, что ти єврей. Я спрашиваю откуда прієхал?

–  С Лондона.

–  О! Ну, так ето другоє дєло. Но екран всьо равно не закривай. Потому шо я должен видєть етіх… пєрцов.

Не екрані українська збірна співала Гімн. Рокицькому і Фоменку ніби заціпило! Постискали губи до посиніння і дивилися з-під лоба, ніби ті бугаї, що принюхуються до кориди.

–  Не буде діла! –  перекрикуючи англійську, що лунала зусібіч, заявив одразу мій товариш. – Вони не розуміють хто їх туди відправив і що вони там роблять!

Півкоманди на чолі з Фоменком – то ніби чужа «парафія» в українському футболі. І якщо в українській Прем’єр-лізі досі як в тій нашій онуфріївській церкві: «какая разніца – ковбаса чи калбаса», то на міжнародному футбольному рівні головний тренер, що не знає мови своєї країни,  –  невидана дикість! Маразм якийсь!

Звідси – все! Німці б’ють – а той же Рокицький із Шевчуком від м’яча відвертаються. Не заступають собою ворота, не пластом лягають під удар, а відвертаються від м’яча! І що найпечальніше –  вони не знають, що з тим м’ячем взагалі робити.

–  Назад, воротареві пасуй! –  як тільки-но картата куля потрапляє до наших, зловтішно кричить мій товариш у велетенський «пабовий телевізор», і Хачеріді робить так, як кричить йому мій товариш. Він не розуміє, що гол можна забити тільки на іншому боці поля. Не біля своїх воріт, а біля чужих. А ті, що мали б те пояснити, розтлумачити Хачеріді, сидять, оно, на тренерській лавиці, забилися в куток, мов мумії, як ті камінні командори, що поховались від дощу.

Дощ справді у грі з ірландцями періщив несамовито. Навіть градом лупило. Але це не той  «град», що під Мар’їнкою…

–  Про це би подумали, падлюки!.. –  кричить мій товариш, якому грушовий хміль уже помітно попустив «гальма». На нього озираються чужомовні сусіди і аплодують, хоч ні бельмеса не розуміють, про що він кричить. А він, заскочений увагою, ще голосніше обіцяє, що якби його воля, то після Франції відправив би всіх у АТО, разом з їхнім командиром тренерським. Щоб відчули, що таке футбол і що є Батьківщина.

Тим часом перший гол від ірландців залетів у наші ворота. Ярмоленко, Коноплянка і решта виглядають мокрим курячим військом. Хтось поправляє зачіску, хтось ніяково озирається.  Ці наші хлопці, здається, поплутали футбольний газон європейського чемпіонату з нудистським пляжем на Трухановому острові.

– Та шо ти чешеш свого чупера, дурню ти один! –  кричить мій друг. – Твій чупер тут нікому не потрібен! Грай у футбол!

 А Фоменко – мовчить. Сидить собі і мовчить. Ніби у прострації. Ніби все, що відбувається, його не стосується. Він навіть не намагається щось робити. Навіть заміни не провадить. «Блуждає» по футбольному газону весь на шарнірах Селезньов, побіг забивати Шевчук, який не те, що по воротах – по м’ячу влучає через раз.

У пабі – сміх і сльози.

Той бородатий, що єврей із Лондона, підійшов до стійки знов за черговою порцією пива. Мій друг на нього вже навіть не гнівається, що той заступає екран.

– У вас смєшная зборная, – каже руда борода і мій товариш з ним погоджується. Вони п’ють поверх пива по «три краплі» грушівочки, але й це не допомагає.

 На останніх хвилинах цієї ганьби ірландці садонули нам ще один гол. Щоби було поетично, щоби стало двічі по два – 0:2 з німцями і 0:2 з Північною Ірландією.

Ми допили грушівку, а стейки не доїли. Стейками почастували нас, на жаль, не тими. Як і наша футбольна збірна поїхала до Франції не з тими виконавцями, а особливо – тренерами. На Євро-2016 в української збірної є ще одна гра, але то вже так, звиняйте, до дупи бантик. Треба по новому мочити коноплі і ткати нове полотно. На свіжі сорочки для нового футбольного ФлАМЕНКО.