Майже сорок зим тому цей оркестр грав для нас із дружиною у квартирі її батьків тоді заборонений «Запорозький марш» Адамцевича. Грав, звісно, не «наживу», а з платівки, – так нас зустрічали молодятами із ЗАГСу: ми в українських одностроях (чим довели місцеву працівницю «отдєла регістрації» буквально до втрати дару завченої мови, бо вона, бідна, ще згадувала окремі сценарні фрази нам навздогін), а нас – хлібом-сіллю на рушнику при порозі і крамольним маршем у виконанні «неблагонадійного» оркестру під орудою Якова Орлова. Я ще не знав тоді, що запис та обробку знаменитого тепер твору здійснив Віктор Гуцал, тодішній помічник Якова Івановича, а нині вже багатолітній керманич оркестру.

Без його музичного супроводу, густого, запашистого, як майське пахтіння саду, годі уявити хрестоматійний спів Анатолія Солов’яненка, Євгенії Мірошниченко, Діани Петриненко, Марії Стеф’юк, Дмитра Гнатюка, Миколи Кондратюка, Юрія Гуляєва…

Тепер він титулований усіма знаками-відзнаками. Але опріч офіційної велемовної назви «Національний академічний оркестр народних інструментів України», частіше знаний іншою. Чарівною і притягальною, як захоплюючий уселенський безмір, абревіатурою НАОНІ.

Через 2 роки йому виповниться півстоліття, а слухаєш його юнацько-козацьку багатоголосу потугу, якій «года, як з неба вода, і знаку нема», – слухаєш оце диво онови, омолодження і хоч-не-хоч, а починаєш вірити в сакральний Знак прізвища. Не знаю, що достеменно значить ГУЦАЛ, але для мене це назва енергетичного заряду, який примушує захоплено зриватися з місць багатотисячні зали. Ага, ондо і Словник Грінченка чітко потверджує: «Гуцати – підкидати на руках».

Вони нестримні, мов гірський потік цілющої води. Вони буйнокроні і цвітасті, немов подільські сади. Вони потужні, неначе бескиди. І непідвладні застоям, як чорноморський бриз.

У п’ятницю вони були гостями столичного Університету Грінченка. Хоча при цім слово «гостювання» геть «неформене»: Віктор Гуцал – почесний професор Грінченкового університету і навіть голова його Наглядової ради. Концертом-антологією хітів «Євробачення» славетний оркестр відкрив традиційну «Грінченківську декаду». І треба було чути, як бандури викрешували сріблом «АББУ», а цимбали хвацько вибивали Akhenaton, знамениту музичну тему несосвітенної швидкості з бессонівського «Таксі»! І треба було бачити, як після кожного виконання вдячна грінченківська молодь «гуцала» шалом овацій і так достоту високий дах концертної зали університету! Захоплено скандуючи: «НАОНІ!.. НАОНІ!..»