Подолати маршрут «Тур де Франс» – це не здійснити велоподорож, а кинути виклик. Перевірити межі фізичних і психологічних можливостей. Коли мій чоловік Петер вирішив підкорити частину шляху легендарної гонки, я усвідомлювала: його чекають тисячі кілометрів, і кожен підйом, кожен кілометр,  навіть погода стануть його суперниками. 

Перші дні подорожі – це поєднання ейфорії та жорсткого пробудження.

–  Вона почалася з міста Орон по легкій рівнині, – розповідає Петер. –  Перед нами був перший великий підйом у 2715 метрів на перевал Коль-де-ла-Бонетт. Після цього нас чекав спуск до Жозьє  з фантастичними краєвидами.

Ділитимуся й далі враженнями Петера:

«Біль у м’язах, постійний голод – перші супутники велогонки. Але разом із ними прийшло і відчуття свободи: нові пейзажі, нові міста, нові зустрічі.  

Альпи та Піренеї – і красиві краєвиди, і справжній тест на витривалість. Підйом на перевали Кол дю Галліб’є чи на Мон Венту доводив: велоспорт –  на 80% психологія. Думки: «Ще сто метрів – і мушу зупинитися», а потім: «Ні, треба їхати далі». 

Та коли після годин підйому потрапляєш на вершину і бачиш панораму, яку неможливо побачити з вікна авто, емоції  зашкалюють!

Спуски – окреме випробування. Швидкість понад 60 км/год, вітер в обличчя, постійна концентрація – адреналін, який неможливо отримати в звичайному житті. 

Після гір рівнини здаються спокійними, але вони теж вимагають витримки. Години тримаєш в одному ритмі, коли кілометри зливаються в довгу лінію. Тут важливо знайти свій темп, вміти відволіктися від болю в спині, зосередитися на диханні. 

Це час для роздумів. Про життя, про мету подорожі, про те, що справді важливо. Велосипед стає не лише засобом пересування, а й інструментом самопізнання». 

Далі чоловік описував: «Другий день із Жозьє  до міста Амбрен  порівняно з першим був легким. Проїжджали біля озера Сер-Понсон. Наступного дня подолали шлях з Амбрена до Бріансона. Далі дорога повела до гірськолижного курорту Альп д’Юез.  На  четвертий день спустились  до Френе. А звідти на завершення – знову до Орона, нашої відправної точки.  

Справжнє задоволення прийшло не від самого факту завершення, а від усвідомлення – я зміг!  Зміг подолати сумніви, біль, втому. Зміг стати частиною історії, яку щороку пишуть учасники “Тур де Франс”».

Якщо коли-небудь задумаєте щось подібне – не вагайтеся, а просто почніть. Бо кожен кілометр того вартий.  І знайте – кордони існують лише в нашій голові.