Мене коробило і корчило, коли якось вичитав у Довженковому «Щоденнику» різкий випад проти грузинів. Був на цій благословенній землі мого улюбленого поета Ніколоза Бараташвілі. У Києві в цей час вже відбулося страшне 30 листопада, але не було й натяку на жахіття відстрілів. Стрічався з крамарями, майстрами, підприємцями, монахами, спілкувався з тбіліськими таксистами, балакучими і гречними (майже всі з дипломами про вищу освіту)… Скрізь зацікавлено і спочутливо розпитували про події в Києві.  Правда, більшість співрозмовників лаяла Саакашвілі, але не люто-ненависно, а якось гірко-докірливо, навіть церемонно-поблажливо.

В містечку неподалік Телаві бабуся, яка торгувала в’язаними рукавицями, говорила, що в Києві на революційному Майдані зараз її онуки.
– Як? – не міг сховати здивування. – Ваші? Скількі ж їх там?
– А всі! Всі, хто там, – мої онуки. – сказала ісповнена гідності грузинська бабуня.
Згодом під «Пливе кача» над мільйоноликим Майданом у людському палючому Стіксі гойдатимуть хвилі горя домовини, накриті білими стягами з багряним грузинським Хрестом.

І мужні джигіти йтимуть на смерть за Україну під Іловайськом, Попасною, Донецьком…
Ні, це не їх дубцював ядучим словом Довженко. Якби нині жив Майстер – оспівав би тих джигітів так, що почули б янгольські хори в райських садах. Так, як міг це зробити лише Довженко.

А сказав своє люте «фе» наш Велетень кіно про тих, хто оце базями ховав блудливі очі в залі Європейського парламенту, коли приймалася резолюція про Україну. Про цих стайних дипломатичних слуг грузинського акціонера «Газпрому» Іванішівілі, який нині тамадує у країні, братньо пограбованій і розбатованій путінськими «зєльонимі освободітєлямі» осетин та абхазів.

Читаю Довженка: «Народець паразитів, у якого фіміам лицемірної лжі одягнено в патетичну, аякже інакше, форму, бо сі нероби і паразити стоять над побутом, над побутовим простим людським стилем ділових людей-трударів, – нероби і лайдаки, у яких одверта фальш, що зветься тамадовством, складає головну суть національного звичаю…»

Допекло! Нате! Од нашого дипломатичного столу – вашому.