З Христиною Мацьопою зустрілися у литовській столиці: я – в гостях, а вона – повноцінна студентка Вільнюського університету. До того ж 21-річна Христина вже встигла повчитися у Польщі й Угорщині. А почалося з того, що, студіюючи в одному з українських вишів міжнародну економіку, здобула грант на навчання у Польщі.

– У Варшавському університеті Леона Козмінського, – розповідає Христина, –  вивчала економіку і польську мову, хоча навчання велося англійською. Але з розмовною польською впоралася за пару місяців. Тоді зрозуміла: знання – неоціненний багаж, який не треба носити за плечима. Вже через два роки польська мова стала у нагоді, коли практикувалася у литовському представництві компанії з міжнародних грошових переказів. Там діяла система заохочень за знання іноземних мов: у моєму відділі доплачували 50 євро за кожну. Наприклад, якщо працівник знає польську, російську, англійську та німецьку, то до заробітної плати йому додавали ще 200 євро. Треба було пройти співбесіду, продемонструвати знання і пред’явити відповідний сертифікат. У литовському представництві пріоритет надавався сусіднім скандинавським мовам. Звісно, мали звідти чимало бізнес-партнерів.

– А яким чином до польського вишу додався угорський?

– Отримала другий грант за програмою «Еразмус». Виборола право на стипендію та навчання  в угорському містечку Секешфехерварі, неподалік Будапешта. Тут теж займалися виключно англійською, але я додатково вивчала й угорську мову. Відвідувала конференції та різні університетські заходи. Мешкала в гуртожитку, він теж дав величезну практику спілкування. Зі мною навчалися студенти з Туреччини, Німеччини, Португалії, Мексики, Казахстану, Росії та Польщі. В Угорщині відбувалося чимало  молодіжних  міжкультурних заходів і це теж допомогло у спілкуванні.

– Які особливості складання іспитів? У різних університетах, мабуть, різні навчальні програми, як їх можна поєднати?

– Моє навчання в Угорщині випало на останній семестр бакалаврату в Україні. Іспити довелося складати і там, і тут. Державні екзамени склала на «відмінно» і отримала диплом з відзнакою. Але  було дуже важко. Від студентів з інших країн дізналась, що вони не складають дві сесії. Їм просто перезараховують навчальні кредити.

– Як планувала своє життя після бакалаврської освіти?

– Хотіла отримати повну вищу освіту, тому і подала документи до вишів кількох країн: Чехії, Словаччини, Польщі та Литви. У Вільнюсі запропонували стипендію – це  переважило. Мала ще й грант, який перекривав більшу частину оплати за навчання. Отак почалася моя третя закордонна сторінка.

– Якими ж були перші враження, як повноправної студентки закордонного університету?

– Ейфорія тривала недовго. З досвіду знала, що стиль і методика викладання у вишах різних країн різна. Навчання тут не приносило такого задоволення, як у Польщі або Угорщині. Складність полягала в тому, що місяць я вивчала один предмет: щодня по шість пар, а потім – іспит. І так з місяця у місяць. Фатальним був день, коли один викладач перекреслив мені все. Я втратила і стипендію, і грант. Примарним ставав і європейський диплом. А без нього знайти роботу в Євросоюзі занадто складно.

Стипендія у Литві – як мінімальна заробітна плата, на неї можна  прожити. Тож для мене то була суттєва підтримка. Заплатити за півроку навчання близько двох тисяч євро, мати кошти на житло і харчування – таке середньостатистичному українцю практично не по кишені. Я не цуралась будь-якого підробітку, щоб мати кошти на мінімальні потреби та дах над головою. Наприклад, працювала репетитором англійської мови.

До речі, студентські підробітки закордоном – окрема тема. У Польщі достатньо мати візу на навчання, а у Литві потрібен ще й дозвіл на проживання. Але й він дає право працювати лише 20 годин на тиждень. А яка  компанія погодиться на таку зайнятість робітника?

Можливо, то лише особисте, але Литва мене не зігріла. Дратували повільність і байдужість людей. Мало сонця на вулиці і в людських душах.  Але літня практика у міжнародній компанії стала для мене рятівним колом: там я застосувала свої знання з економіки і фінансів, мовні навички. Познайомилася з багатьма людьми, які допомогли мені реалізуватися. І зустріла «інших» литовців: вони спілкувалися зі мною так, ніби ми знайомі все життя. У такій компанії мені б і хотілося працювати. Але навчання продовжуватиму. Мрію вивчити хоча б одну скандинавську мову…

Остання студентська вечірка у Секешфехерварі (Угорщина).