Ранок вихідного, коли столиця тільки-но прокидається. Крізь навушники у порожньому вагоні підземки проривається голос диктора: «Станція Нивки». Заспаний вагон тихо в’їжджає на станційну видноту.

На виході з підземки зустрічає барахолка. Незвичайна. Навіть такої рані тут вельми велелюдно : кількість колекціонерів та потенційних покупців вражає. Щонеділі сюди сходяться і з’їжджаються охочі придбати або продати монети. Тут усі між собою знайомі. Не важливо, спілкувалися пів року тому чи побачилися вперше. Це коло рідних незнайомців зі спільними інтересами і темами.

Ці люди, ймовірно, при посадах, роботах, родинних клопотах, але вже здосвіта сьомого дня тижня вони неодмінно вистоюватимуть у джинсах та футболках на цьому торжку біля станції «Нивки», маючи за пазухою купу історій для «недільних друзів». І звісно ж колекційні монети, годинники, стоси альбомів з марками.

Навіть випадковий перехожий, не вражений «колекціонеством», мимоволі зачепиться оком за якусь дрібничку. Можна блукати годинами, обходити вдесяте один і той самий стіл і щоразу бачити щось нове. Дарма, що не збиралися нічого купувати – веселий «дідусь з Одеси» обов’язково запропонує те, що вам відтепер «конче необхідно».