У потаємній кімнаті, що слугувала водночас і стратегічним штабом, і гардеробною для незліченної кількості костюмів, панував напружений спокій. Світло лампи м’яко освітлювало карти, графіки, а також… кілька десятків різних відтінків білих та молочних тканин. На почесному місці, як лавровий вінок, лежала вона – знаменита Коса.

Юлія, велична і незламна, замислено погладжувала свій фірмовий аксесуар. «Ось, – шепотіла вона, – вони думають, що я просто жінка з косою. Вони не знають, що ця Коса – мій головний стратегічний інструмент! Вона ж бачила все: і газ, і майдани, і навіть той день, коли я вирішила, що з брюнетки краще перейти в блондинки!»

Ось вона підійшла до дзеркала: «Ну що, Косо моя, який образ сьогодні виберемо? Амазонка, що рятує націю від темних сил? Чи – мудра Бабуся, що знає всі рецепти щасливого життя… і отримання Україною безкоштовного газу? А може, повернемось до сталевої Леді, яка одним поглядом розганяє корупцію?!.. Ту, що не наша…

За дверима несміливо прочинилися двері, і з’явився Юлин вірний помічник, який, здавалося, народився разом з нею в політиці:

«Юліє, народ чекає!» – прошепотів він. – «Яку тезу сьогодні озвучуємо? Про тарифи, про землю, чи про те, що ми всі пропадемо, якщо не послухаємо Мудрість?».

Юлія, не відводячи погляду від дзеркала, задумливо погладила  Косу…

«Тезу? Тезу треба обирати ретельно. Вона має бути, як моя Коса – надійною, вічною і здатною розплутати будь-який політичний вузол. Або заплутати його так, щоб ніхто не зрозумів, де був початок.».

«Ми ж пам’ятаємо, як народ реагував на обіцянки про низькі тарифи!» – згадав помічник. – «Це завжди працює!».

«Працює, звичайно!» – усміхнулася Юлія. – «Але ж треба інновації! Може, пообіцяти, що газ буде не просто дешевий, а ще й з присмаком борщу? Або що земля буде настільки родючою, що на ній самі виростатимуть золоті батони? Народу ж потрібна… віра в диво, і щоб це диво виходило саме від нас!».

При цих словах вона повернулася до карти України, що висіла на стіні, обтягнута червоною тканиною. «Ось вони, мої вічні опоненти! Як ті мишенята, бігають туди-сюди! Їм би тільки одне – поділити! А я…  я ж завжди об’єднувала! Навколо себе, звісно. Це ж справжнє мистецтво – перетворити всіх опонентів на фоновий шум, а потім сказати, що ми – єдина сила!».

«А пам’ятаєте, Юліє, як ви свого часу об’єднали усіх навколо ідеї дострокових виборів? І так щороку!» – радісно згадав помічник.

«Це класика, мій друже! Класика!» – драматично відповіла вона. – «Як і моя Коса – завжди в тренді, завжди актуальна! Вони приходять і йдуть. А я є завжди! Як той вічний двигун! Тільки… з Косою. І з постійно новим планом порятунку нації!».

Юля на мить задумалась: «Отже, вирішено! Сьогодні ми оголосимо… про початок нової ери! Ери, де кожен відчує себе… ну, скажімо, міністром без портфеля, але з доступом до безкоштовних обіцянок! А головне – оголосимо, що ми повертаємося! Бо справжній лідер ніколи не йде. Він просто відходить на час, щоб оновити гардероб і продумати нову стратегію!».

З цими словами  Юлія  рішуче підійшла до столу, де на неї вже чекали свіжі газети та мікрофон. Коса, немов жива кішечка, вляглася клубком на голові. Вона була готова до чергового акту політичного театру, де головна роль, як завжди, належала їй.

А народ? Народ, можливо, вже й не розумів, хто і кого рятує, але точно знав:  ця Коса – вічна!