Усмішка

Кажуть, у селі нема фітнесу. Брехня!

Справжній сільський кросфіт починається з весни:

–  Маринко, ходім, лишень картопельку посадимо! –  Каже бабуся з усмішкою.

А я, дурна, ще й питаю:

–  А скільки тієї картопельки?

–  Та грядочка… маленька, як твій телефончик завбільшки!

…Через годину я вже з лопатою, як із мечем, борюсь із землею, яка, видно, записалась у спартанці. Бо грядочка виявилась не такою вже й маленькою –  по ній можна марафон бігати. Баба каже:

–  То ми ще тільки половину…

А я вже з землі встаю з ефектами, наче героїня кінокомедії.

–  Ой-ох-ах! –  Це не гілка тріснула, а моє  коліно.

Після такого «тренування»  селфі точно не зробиш – пальці не згинаються. А бабуся наша –  свіжа, наче весняна ромашка!

–  Добре попрацювали, тепер поїмо! – Каже вона.

Я вже зраділа: борщ, вареники… Ага, щас!

–  Іди, дитино, принеси ще мішечок картоплі з погреба… Тоді вже точно – до столу!