Коли Львів занурюється в золото листя, відкривається особлива принада його знакових місць.

З висоти Лисої від середмістя він як на долоні: давній і сучасний. Колись на цій вершині звели один з палаців Льва Галицького, але його зруйнували ще в першій половині XIV століття. І не стали відновлювати, але відтоді це легендарне місце оповите таємницями й містичними історіями. Вуличка старого Львова привела до знаменитого Італійського дворика – однієї з перлин ренесансної архітектури міста, схованої за стінами палацу Корнякта на площі Ринок. Ще крок – і я у середземноморському італійському місті, оточена будівлями з арковими галереями, мармуровими колонами, витонченим балконом. Здається, тут ще вчора лунав голос лютні, ніжний шепіт придворних дам.

Колись тут мешкали заможні купці, згодом – самі королі. Сьогодні ж ця історична пам’ятка – улюблене місце львів’ян і туристів. Тут затишок і чудова природна акустика для камерних концертів, літературних читань, для фотосесій і романтичних побачень.

А далі моя львівська осіння мандрівка привела у парк імені Івана Франка. Цю перлину по праву вважають найстарішим парком в Україні. Його заклали ще у XVI столітті, на міських ланах, на монастирській ріллі. Восени він особливо чарівний: доріжки встелені золотим листям, величні дерева шелестять кронами, повітря наповнене спокоєм і легкою ностальнійним диханням минувшини. Тут мимоволі збавляєш крок, у цьому просторі розчинається і губиться метушня, тут розмірковуєш або просто спостерігаєш осінні ритми міста.

А як бути у Львові і не наблизитися до архітектурної й духовної  величі Домініканського собору? Його масивний купол, розкішні барокові фасади, його багата історія переносять у далеке минуле, варто тільки спинитися, вхопити зором деталі споруди, почути голос епохи, що дарувала місту цей самоцвіт. За давніми джерелами, саме на цьому місці колись стояв палац короля Лева І – сина князя Данила Галицького. Його дружина королева Констанція, яка сповідувала католицизм, отримала в дар каплицю святих Петра і Павла, що входила до палацового комплексу. Згодом каплиця перейшла у володіння ордену домініканців, започаткувавши довгу і величну історію створення одного з найвизначніших релігійних об’єктів Львова. Домініканський собор, як і сивої давнини, справжнє місце сили. Вражаючи і зовнішньою красою, і внутрішнім багатством. Щойно переступаєш поріг, окрилюєшся видом височенних склепінь, витонченим ліпленням, грою світла, що пробивається крізь старовинні вітражі. Тут велич і спокій, особлива тиша ніби зупиняє час і запрошує до внутрішнього діалогу.

Місто, в якому історія й духовне, краса, велич і героїзм, святкове і повсякденне стали його неодмінною, неповторною сутністю. А його багате й розмаїте мистецтво, природне й рукотворне, – непідробним європейським видом України.ц