« – Ларисо, прокидайся! Війна!» – Цей до одчайний вигук із документальної історії «Долі, обвуглені війною» пронизав наскрізь книгу Ольги Вороб’йової «Нескорений Ірпінь».

Презентація цього розкішно виданого тому, приурочена до Дня захисників і захисниць України, зібрала повну залу Галереї імені Віктора Огнев’юка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Насправді ж подія стала значно глибшою, ніж звичним знайомством з книжковою новинкою за участю авторки. Бо цього разу численні історії, зібрані Ольгою Вороб’йовою, звучали, як мовиться, з першоджерел. Свідчили живі герої «Нескореного Ірпеня», а також рідні полеглих і закатованих ворогом захисників та мирних мешканців міста.

«… Вона похапцем, мов ляльку, повернула малого і, поклавши Гордійчика на водійське сидіння, з полегшенням передихнулва. А кулі свистіли і вибивали по машині «смертельний танок». Жінка впала на дитя, накрила його собою та зрозумівши, що йому боляче і важко дихати, приловчилась і засунула його за кермо». Це фрагмент з історії «Сила думки та погляду»,  вміщеній у книжці.

Ольга Вороб’йова майстерно відтворила хроніку страждань, від яких стискається серце. «Дорога смерті», «Вічна скорбота та вічна печаль», «Живцем спалений», «Скалічене дитинство»… Кожна оповідь – вирок війні, що вдерлася в українські домівки, а водночас знак незгасимої віри в перемогу добра над злом. В історіях «Задля життя», «Вижив, щоб жити», «Квітніть, троянди!»  серед руїн і попелу впевнено пробиваються до сонця паростки нового життя.

На презентації авторка познайомила присутніх зі своєю попередньою  книжкою «Голоси пам’яті. Буча – місто-герой» – таким же красномовним документом героїки наших родаків і звірств рашистських окупантів. Тут теж людські сповіді – свідчення мешканців Бучі, Гостомеля, Ворзеля про облогу міст,  зруйновані домівки, розстріляні автівки, а найстрашніше – обпалені людські долі. У цих історіях – тиша після вибухів, вулиці, що пам’ятають усе, і серця, які досі відлунюють болем. «Вижив, щоб жити», «Лікарі душевних ран», «Скарбничі життів»… Кожна розповідь – про подвиг, вдячна пам’ять про людей, які стояли на захисті свого дому, своїх рідних, своєї країни.

«Літератору братися за таку «гарячу тему»  досить ризиковано, – зазначив у виступі на презентації автор передмови до цього видання, викладач факультету журналістики столичного Грінченкового університету, перший заступник голови Національної спілки письменників України Микола Гриценко. – Та зафіксувати ці події, коли ледь влігся дим, – надважливе й благородне завдання! Цей труд може осилити людина, яка сама із цих країв, якій довіряють очевидці, яка володіє магією правдивого слова».

Директорка видавництва «АДЕФ-Україна» Алла Істоміна відзначила, що, працюючи над книгою, видавці намагалися зробити її гідним видавничим проєктом, який приверне увагу читачів. А для героїв, названих в книзі, – це своєрідний пам’ятний знак, родинна реліквія, яку передаватимуть від покоління – до покоління.

Всі, хто долучався до виступів, об’єдналися думкою про те, що такі  історичні свідчення демонструють силу української солідарності й духу. Бо  війна постає не лише як жахливі жертви і руйнування, а як пекельне випробування людяності. Читаючи свідчення очевидців, майстерно передані письменницею, відчуваєш: ти проживаєш ті події так, як їх відчували вони. Ці зболені історії  нагадують, що життя триває, навіть коли здається, що все втрачено. Адже, як сказала сама Ольга Воробйова: «Перемогти може лише той, хто пам’ятає».