«Підозрюваному у розкраданні українського газу Валерію Постному поміняли памперси в залі Апеляційного суду Києва».
(З інтернет-видань)

Гниле у нас баризтво. Шашляве. Ото наскільки зажерливе – настільки й гниле. І домашні лікарі з приватними клініками у нього завше напохваті, і всячеські гіпер-супер-пупер молодильні пігулки на цілющих витяжках, що коштують, як одна районна лікарня. І в харчових раціонах усе органічне та збалансоване – зі стерильно чистої грядки до столу, і палаци у заповідних солов’їних борах та на берегах кришталевих озер, і яхти-вілли-острови, й елітні спортклуби-басейни-сауни з персональними масажист(к)ами… Та що з того? Варто тому поріддю у звичайнісіньку залу судових засідань недоброю волею втрапити – капець: одразу чорна пропасниця біле пещене тіло потопом топить. Ноги не носять, руки не тримають, язик висолоплений, рот зіпає, очі під лобом, нижня щелепа на пузі… Всенького його,голуба сизого, орла високолетого, сокола криводзьобого, на рипиці пересмикує і знизу сухими тріскучими вітрами піддима. Отако: ще вчора барига баригою, на всу губу: парфумами од нього за кілометр, колекційним «віскарем» – за два, фєнєю-матами – за три, а нині – готовий експонат анатомічки, тільки бірочки на пальці ноги бракує. Їй-бо, подивишся на оце – серце заходиться: саме час прокурорам-адвокатам свічечки запалювать, помічникові судді ладан в кадильниці роздмухувать, а «його честі» притьмом з мантії в стихаря переоблачаться і замість «Іменем України» – «Достойно є, і це є істина» з молитовника вичитувати.

Не той калібром барига пішов. Кендюхами – півсвіта заглитнув би, а жижками плохенький. З ведмежою хворобою звичайнісінького страхопуда. І незамінною памперсіадою.

А, може, то пошесть така, не вписана досі в медичні скрижалі? Синдром Рудьковського-Мельника, абощо?

Чи, не доведи Фемідо, у судах якісь духопельники нервово-паралітичні аерозолі розсівають? Що від них отих курдупливих та дрисливих так люто плющить.

Е-е-е, православні, щось воно не те.

Не та масть.

Були б лякалися, коли чужим запихалися.

Хоча.

Маю підозру, що якби ото суддя – навіть «по приколу» – сказав чарівне слово «Виправданий!», – йой, що то було б! Та скочило б оте нещастя зі свого катафалка і ракетою вальнуло б у двері. Та так, що й казенні одвірки на карку винесло б. І повірте: жоден стаєр-чемпіон не наздогнав би його у цих вовчих галадралах. От де спрацювали б і пігулки молодильні, і багаторічне збалансоване харчування, і тренування, і здоровий відпочинок.