Хто не знає фрази з класичної літератури про те,  що всю контрабанду роблять в Одесі, на Малій Арнаутській? Місцеві дотепники додають: перші джинси зшив одесит Олексій Штраус, який назвався пізніше Леві Страусом. Тому в Саду скульптур, що став однією з «родзинок»  місцевого Літературного музею,  з’явилася копія пам’ятника першому управителю Одеси, особливо шанованому городянами дюку де Рішельє,  одягненому в джинси. Але не лише завдяки модним штанам легендарний герцог поближчав до городян. Музейна копія менша за знаменитий оригінал, який зустрічає одеситів і гостей міста на площі перед Потьомкінськими сходами – цьому бронзовому французу можна запросто потиснути руку.

Одеський літературний музей – один з найбагатших на експозиції: в ньому представлено півтисячі імен, від Івана Котляревського до Олександра Пушкіна, Івана Франка, Лесі Українки і Василя Стуса, що тут бували, і звісно ж, письменників-одеситів, які народилися й жили в місті. На письменників, їхні твори і героїв ми дивимося зором одесита, через призму гумору. Точніше  – крізь збільшувальне скло годинникаря Рабиновича. Герой одеських анекдотів першим оселився в затишному дворику. Сталося це, як і належить, 1 квітня 1995 року. Вітоді щороку цього дня Сад літературних скульптур зазвичай поповнюється новими витворами.

До речі, всі великі або значущі події відбуваються в Одесі саме 1 квітня: на Всесвітній день гумору у місті вихідний.

Зустрічає відвідувачів саду птах-трійка,  якою правує  українець Микола Гоголь, як вважають автори композиції, засновник російської літературної мови. Позаду примостився всюдисущий чорт  із полтавської Диканьки. По-своєму побачили скульптори  імператрицю Катерину ІІ. Біля її ніг фаворити  Потьомкін і Зубов разом із розбудовниками Одеси інженером Деволаном та генерал-губернатором Дерибасом читають не лише Бабеля, Ільфа і Петрова, Жванецького, а й вивчають міський путівник – місто помітно змінилося, можна й заблукати.

– Якщо й далі так руйнуватимуть  історичну  забудову, то й «батьки міста»  без путівника не розберуться  якими вулицями ходити, –  пояснює ідею незвичної композиціїЛеонід Ліптуга, автор проекту «Сад скульптур».

 Але стало іншим не лише  місто – змінилося суспільство, стали іншими запити і смаки одеситів. Катерина ІІ тримає в руках російсько-український розмовник, доводиться і їй пристосовуватися до нових життєвих реалій.

Незважаючи на чисто одеське формування колекції, кожна скульптурна композиція музейного саду наповнена філософським звучанням, несе історичні і культурні асоціації, дихає місцевим колоритом. Ось до ніг «рибачки Соні» одесит Костя, разом із «шаландами, повними кефалі», поклав своє серце. Поруч некоронований король одеських музикантів, скрипаль  «Сашка з «Гамбрінуса» за оповіданням Купріна. А ось «Зелений фургон» героїв одеського письменника Козачинського, яких ми більше знаємо за однойменним фільмом. Їх наздоганяє весела компанія на автомобілі – це ж, ясна річ, «Антилопа-Гну» і її життєрадісні їздові. Письменників Ільфа і Петрова знаходимо в товаристві золотого теляти із тринадцятим стільцем.

«Срібний вік», «Одеська школа» –  пам’ятники не тільки письменникам, але й  їхнім нелегким, часто трагічним долям, пам’ятники минулій епосі. Зайшов у Сад скульптур і Володимир Висоцький – він своєрідно оспівав  Одесу, не раз знімався на місцевій кіностудії. І, звичайно ж, як же обійтися без пам’ятника Одесі-мамі, що постала на трьох китах благополуччя.

–  У кожної одеситки трохи вітру в голові, тому ми зробили нашій мамі шапочку з вітрил, –   посміхається Леонід Ліптуга.

На подвір’ї  Літературного музею виставлено ще й древні половецькі і скіфські скульптури, які ми зазвичай називаємо кам’яними бабами. Відвідувачам слід вирішити: це пам’ятники першим читачкам чи прабабусям Одеси-мами?

Безумовно, саме в Одесі народиться майбутній літературний геній, вважають творці Саду скульптур.  Коли таке станеться і хто ним буде – невідомо, але пам’ятник генієві вже є!