В читацькій пристрасті мені найбільше смакують життєписи видатних людей. Особливо ті, що належать не перу самих зірок, а поглядові збоку. Книжка Поли Мак-Лейн «Паризька дружина» від видавництва «Книги-ХХІ» у перекладі з англійської Ірини Вікирчак – якраз із того штибу. Це розповідь про шість років із життя Гедлі Річардсон, саме ті, які вона присвятила Ернесту Гемінґвею.

Вони зустрілися 1920-го в Чікаго. Йому було 21, а їй 28. Війна, яку він пережив в Італії, робили його старшим і досвідченішим. Між ними виникло почуття, здатне здолати, здавалося, будь-які перепони. Через рік вони побралися. Ернест робив перші кроки в літературі, і молоде подружжя вирішує переїхати до Парижа, тогочасного світового мистецького центру.

Саме там Ернест і Гедлі пережили свої найкращі і найгірші хвилини. Там познайомилися з багатьма світовими знаменитостями, які, кожен по-своєму, вплинули на подальшу письменницьку кар’єру Гемінґвея.

Богемне життя Парижа неабияк сприяло творчості письменника, хоча іноді яскраві гулянки і пиятика не залишали, власне, часу на повноцінну творчість. Життя Гемінґвеїв не було розкішним. Ернест своєю журналістикою не міг тоді заробляти стільки, аби вони мали, чого хотіли. Хоча їхня «бідність» таки була відносною. Бо, незважаючи ні на що, вони багато подорожували: зиму проводили в швейцарських Альпах, а літо – на Лазуровому узбережжі. Навіть народжувати свого первістка подалися аж до Торонто: тамтешня медицина тоді була значно розвиненішою, ніж в Європі.

А ще неодноразово подорожували до Іспанії: Ернест обожнював кориду. Під цими враженнями він і створив свою «Фієсту», присвятивши роман Гедлі та їхньому маленькому сину Никанору, якого вони ніжно називали Бамбі.

З Ернестом Гедлі пережила багато чудових днів. Стала для письменника надійною опорою у час його сходження на літературний Олімп. Була чудовою матір’ю їхнього сина. Подружжя викликало захоплення багатьох їхніх паризьких друзів. Здавалося, їхня любов триватиме вічно. Але, на жаль, нічого вічного не буває.

Така особистість, як Ернест Гемінґвей, прагла чогось надзвичайного, гострих емоцій, усе нових відчуттів. З тим «свіжим» вітром у його житті з’явилася Полін Пфайфер. Він любив їх обох – Гедлі і Полін. Але довелося обирати, і Ернест вибрав Полі.

Хоча у мене склалося враження, що це не Ернест обирав, а  розважлива Гедлі зробила за нього такий вибір, бо зрозуміла, що не може силоміць тримати коханого. Вона мужньо пережила цей розрив. Хоча це було жахливо.

Роман «Паризька дружина» написано від імені Гедлі. Ніби це вона пригадує своє життя з Ернестом. Пола Мак-Лейн настільки майстерна, що годі сумніватися: не вона, а саме Гедлі тримає перо. І це збурює почуття – такі яскраві, що творять ефект присутності…

Я ніби знову в Парижі… В атмосфері фантастичного міста. Ходжу разом з героями книги барами і кафе, гуляю вздовж Сени, торгуюся з продавцями на колоритних міських ринках, оглядаю в музеях полотна модних імпресіоністів… Я майже реально відчуваю: найперше, куди поїду, тільки-но світ здолає цей коронавірус, – в Париж. Адже століття тому саме це феєричне місто спонукало Ернеста Гемінґвея стати тим, ким він став. Ким є нині і ким буде вічно.

Щиро радила б роман «Паризька дружина» найперше прихильникам творчості Ернеста Гемінґвея. І не тільки. Ця книжка для поціновувачів щирої реалістичної оповідки. Історія великого кохання і гіркої зради, справжня історія життя.