Як свідчить deep state map, майже вся територію Херсонської області окупував агресор. А маленьке місто Генічеськ (на карті воно майже впритул до кордону з Кримом), найпершим прийняло удар рашистів.

Нині жителі міста, як і загалом області, в очікуванні контрнаступу Збройних сил України. За даними Генштабу, наші війська просуваються повільно, але дуже впевнено.

Поки ЗСУ у жорстоких боях звільняє п’ядь за п’яддю території, загарбані нападником, життя невійськових теж не стає на паузу. Херсонці звитяжно обстоюють свою гідність в право на життя попри цілковиту безкарність окупантів, попри відсутність роботи та грошей, брак харчів, неймовірно високі ціни на товари, дефіцит найнеобхіднішого.

На межі виживання

Зв’язку між жителями Херсонщини та неокупованою Україною майже немає. Якщо по області ще працюють сім-картки російських операторів, то додзвонитись до родичів поза межами області стає задачкою зі складністю у п’ять зірочок.

Але навіть за таких умов люди знаходять вихід із ситуації: хтось купує картки російських операторів, а свідоміші шукають інший спосіб зв’язку.

Десь на 4-й день після того, як вимкнули мобільний зв’язок, з’явився вай-фай- зв’язок від одного з місцевих провайдерів. Але не у всіх жителів міста банально є роутер, та й більшість користувалась послугами іншого оператора – «Укртелекому». Тому ті, хто має зв’язок, намагаються зробити його доступним для всіх.

Для тих, хто не має пристрою, щоб користуватись інтернетом, містяни знайшли інший спосіб: через оголошення в групах міста, можна залишити заявку з адресою своїх родичів, і хтось, хто має зв’язок та можливість, таки навідає їх і дізнається, як вони маються.

Але є й такі проблеми, які й гуртом не розв’яжеш: дефіцит продуктів і ліків, суцільна дорожнеча.

Так, ліки можна купити тільки з рук, причому розраховувати на надійного виробника не доводиться: щастя, якщо боротимете недуги бодай російськими аналогами ліків, завезеними з Криму. Лише одиниці на свій страх і ризик завозять українські ліки з підконтрольних територій, але продають їх утридорога.

З харчами така ж біда: те, чим регіон себе сам забезпечити не може (макаронні вироби, солодощі, алкоголь, хлібці, цукерки, ковбаси тощо), завозять з росії. Місцеві жителі бойкотують ці товари, і щоб продати їх, в магазинах ліплять на них українські етикетки. Майже в кожному магазині та на ринках цінники мають два значення – в українській гривні та окупантському рублі. Ціни на повсякденні продукти просто космічні: за кілограм цукру правлять 75 грн, за пляшку найдешевшої солодкої води – 50 грн, за півлітрову пляшку олії – 130 грн.  Ціни для тих, хто оплачує карткою та готівкою, різні: за готівку товар можна придбати на 30-40% дешевше.

Колаборанти

Як каже відоме прислів’я, в родині не без виродків. Є вони і в окупованому Генічеську. І це зазвичай ті, кого українці на демократичних виборах не допустили до влади. Часто це буває радикально налаштована, але таки дурнувата молодь, яка наївно вважає, що в росії краще, ніж у нас.

Тож країна повинна знати своїх «героїв» (сподіваюсь, СБУ теж прагне з ними познайомитись). Наприклад, Генадій Малюков. Два роки тому його ледь не обрали депутатом Генічеської міськради. А нині він поширює російську пропаганду, брехливі наративи про українську владу та ЗСУ.

Щось схоже можна знайти і в Інстаграм. З’ясувати, хто є аміном, на вдалося. Втім, судячи з обурливих коментарів, «рускій мір» мешканцям міста не подобається.

Голос містян

«Поліція не працює, швидка теж, на машинах наквацьовані ці «зет», все обрисували цією свастикою, – розповідає про ситуацію в місті жителька Генічеська М. (ім’я не називаємо, щоб не наражати жінку на реальну небезпеку). – Повсюди розвісили ці триколори, встановили пам’ятник Леніну і ходять тут постійно. Люди їх ігнорують, коли звертаються до місцевих, то їм відповідають українською, щоб не розуміли.

Орки перевдягаються у цивільне, ходять серед місцевих, дізнаються про настрої – але за недолугою вимовою їх легко визначити, тож з ними мало хто спілкується.

Полювали за колишніми військовими, АТОвцями, серед хлопців призовного шукають «азовців». Часто мотивують це необхідністю «виховних розмов». Після них у багатьох забої внутрішніх органів, переламані кістки. Силою змушують вчителів працювати за російською програмою та підручниками, заохочують їхати на «перекваліфікацію» до Криму. Ніхто не погоджується.

Серед людей тотальне невдоволення, але всі мовчать: страшно, як не крути. Звісно, є і партизанський рух – от нещодавно будівлю ПТУ, місце дислокації окупантів, закидали «коктейлями Молотова» та ввімкнули через колонки Гімн України.

Кожного дня, зранку та ввечері чути незрозумілі вибухи десь в полях. Що і навіщо – невідомо. Загалом кожен день проживаєш неначе востаннє. Тотальна невизначеність. Не знаєш, чи купувати собі їсти чи дорогою з магазину додому тебе схоплять росіяни… Дуже страшно».