Виявляється, для Росії навіть ідіоти корисні. На очах у всього світу вони чорне намагаються зафарбувати  білим, чим наочно демонструють політичну ницість багатьох заскорузлих думок від штучних авторитетів.

Автора документального фільму «Україна: маски революції»  журналісти французького сатиричного видання «Шарлі» назвали «корисним ідіотом». «Спеціальне розслідування» Поля Морейра транслював один із місцевих телеканалів, хоча посольство України зверталося з проханням не ставити до ефіру фальшивку. Журналісти «Шарлі» вважають, що автор використав прийоми путінської пропаганди і маніпулятивного монтажу. Негативно відгукнулися про фільм і французькі журналісти, які раніше працювали в Україні. Українська комісія з журналістської етики просить французських колег оцінити дотриманя автором норм професійної етики. А чому б не ініціювати судовий позов проти виробників телевізійних помийок?

Німеччина, наприклад, веде кримінальне розслідування  появи на російському телеканалі сюжету Івана Благого, який вигадав згвалтування російськомовної дівчинки Лізи. Адвокат Мартін Лютле, який звернувся до прокурора Берліну, побачив у сюжеті все ту ж путінську пропаганду і розпалювання міжнаціональної ворожнечі. «Розслідування» Поля Морейра відрізнається від згаданого сюжету лише одним: у ньому значно більше пропаганди і розпалювання ворожнечі. Французський журналіст не побачив ні російської окупації Криму, ні її війни на Донбасі. Морейра  побачив, що на Майдані відбувся  переворот за американським сценарієм, який здійснили ультраправі націоналісти «пронацистської орієнтації». Під їхню диктовку  і працює сьогодні український уряд. Що це, як не пряме звинувачення української держави у співпраці з нацистами?

Не дивлячись на те, що у французському сегменті Інтернету  з»явилась петиція з вимогою не допустити показу фільму з «вихвалянням російського режиму і паплюженням України», Canal+  планує його транслювати втретє. «Місцеві ідіоти», такі як актор Жерар Депардьє чи французькі  депутати, що відвідали Крим, нічого поганого в тому не бачать. Скандал, рейтинг, гроші – оце і вся логіка «спеціального розслідування.

Можна було б сказати, що  ця історія – внутрішня справа Франції і нам пхати туди  свого носа – зась! Аде не забуваймо,  Франція активний учасник не лише «нормадської четвірки»  від якої залежить припинення війни на Донбасі. Від Франції залежить і наше європейське майбутнє також. Пропаганда із кремлівського підворіття впливає на настрої виборців,  до яких дуже чутливі усі політики. Нарешті, президент  Франції Франсуа  Олланд, лідер соціалістичної партії, де чимало симпатиків Росії, як оппонента США.  Згадаємо президента Міттерана, що по особливому товаришував із Радянськи Союзом у роки холодної війни.  Саме тому  фільму «Україна: маски революції» необхідно  дати не лише громадську, але і юридично-правову оцінку.  З вовків треба зірвати овечі маски путінської пропаганди.

Як тут не згадати історію українця Віктора Кравченка. Він працював у роки Другої світової війни за кордоном  у закупівельній  місії  Радянського  Союзу і став залишенцем. В 1947 році в США вийшла його автобіографічна книга «Я вибрав волю». В ній ішлося про пережите і побачене особисто, від більшовицького перевороту до вбивства людей голодом і репресіями. В книзі чимало фактів з  рідної Дніпропетровщини, зокрема, з будівництва заводу у Нікополі, де він працював інженером. Віктор Кравченко  став першим масштабним викривачем сталінізму: книгу переклали на два десятки мов, вона стала світовим бестселлером. Але газета французських комуністів «Летр Франсез» надрукувала фейлетон,  звинувативши  автора у брехні. Сталін, як переможець гітлеризму, був тоді популярним у Франції, здавна  хворобливу на лівизну. Ще до війни великий письменник Ромен Роллан змалів після зустрічі із Сталіним, стверджуючи, що в СРСР більше свобод, ніж у капіталістичному світі. Правда, неповнолітніх  там карають на смерть, але то дрібнички… Майбутній лауреат Ленінської  премії  поет Луї Арагон, відвідавши будівництво Біломоро-Балтійського каналу, захоплювався «вільною»  працею рабів комунізму…

Віктор Кравченко виграв суд,  отримавши символічну компенсацію в один франк.  Але показовість процесу в іншому. Думаюча демократична Франція жахнулась, побачивши, яке міцне  коріння розпростерла в країні сталінсько-комуністична пропаганда, яку загрозу вона несе суспільству і які відомі люди потрапили в її тенета! На суді проти Віктора Кравченка виступали французський філософ Роже Гароді, верховний комісар з ядерної енергетики Фредерік Жоліо-Кюрі, письменник Ів Фарж. До речі, з останнім доля зіграє злий і трагічний жарт. Він приїде до Москви  1953 року за якоюсь премією і на свою голову напроситься на зустріч із обвинуваченими у «справі лікарів». Кажуть, помітивши на них сліди від тортур, письменник кинувся до Сталіна. Рідної Франції Ів Фарж більше не побачив, він випадково загинув, мандруючи Союзом.

Можливо, звертаючись із судовим позовом до французського телеканалу ми не лише порятуємо якусь частину глядачів від розтлінного впливу «русского мира»,  можливо, ми порятуємо чиєсь життя буквально! Виграти битву за уми людей, значить виграти справжню війну з ворогом. Хай це й звучить банально, але правда – наша найголовніша зброя. А в боротьбі з російською пропагандою багато правди не може бути.