Вперше в житті відчуваю себе вже не просто «старим політиком», а реально «динозавром».
Нас накрила не хвиля, а справжнє цунамі, яке змило все на своєму шляху: гарне і погане, цінне і беззмістовне.

Змило тих, хто вічність засівав свій округ гречкою і «тримав» його й передавав «у спадок» своїм синам та друзям, і змило тих, хто був не просто достойним представляти інтереси громадян, а хто вже не раз показав суперефективність у роботі, хто був принциповим та не потрапив ні в один моральний капкан, хто боровся кожен день не за себе, а за справедливість.

Це великий потоп та перерозподіл країни, і, мабуть, цього й хотіли громадяни.

Зараз, на якусь хвилину, після потопу, знезцінюється все: досвід, хороший чи поганий, не важливо; освіта; експертиза; вміння; важка робота роками; принципи та ідеї… Все тимчасово зникає у пісок.

І сьогодні мені дуже страшно, що, опинившись на березі серед уламків дошок, відкривши очі, я бачу дуже мало друзів поруч та мало професійних людей, які своїм життям і щоденним вибором довели, що країна й інтереси громадян для них вищі своїх інтересів та своїх статків, інколи важливіші за себе самого та своєї родини.

Таких людей залишилася купка.

Можливо, вони є ще десь за деревами, можливо, вони ще підпливавають, можливо підпливуть за місяць-другий і будуть разом допомагати нам розчищати пляж та будувати не на піску, а на твердій землі фундамент… Так, можливо, їх набагато більше, ніж я оце бачу, озираючись навсібіч… І їм лише треба проявити себе, свою стійкість, свій характер, свої цінності і свої знання.

Дуже на це сподіваюсь.
І дуже бажаю удачі новим політичним силам та новим людям у політиці. Бажаю сил, бажаю визначити для себе одразу червоні лінії та закріпити свій моральний компас на стіні за склом. Бажаю бажання вчитися кожного дня, не покладаючи рук, дивитися на речі з різних сторін, вміти дослухатися та сумніватися у своїй думці, але не у своїх принципах. Бажаю пам’ятати, завдяки кому ви тут, у політиці, та що від вас очікують.

Бо люди обирали вас (та й нас теж) з останньої вже надії, з останнього натхнення.

Ні, вони голосували не «по приколу», як кажуть зараз. І вони голосували не за вас –  сподіваюся, ви це розумієте. Вам ще треба заслужити їхню підтримку.

Вони голосували з глибокої огиди і глибокого розчарування тим, що трапилося з країною; вони голосували з протесту проти корупції, проти лицемірства, проти брехні, проти старих правил, які працювали чверть століття і цементували несправедливість. Вони голосували проти того, що їх щоденно змушували боятися: чи то Путіна, чи зради, чи якогось внутрішнього ворога, чи навіть своїх бажань швидких змін. Не боїшся – то ти зрадник,.. а хлопці на фронті за що гинуть? Не хочеш підтримувати єдиного царя – отже, ти рука Кремля!

Ці емоції, страх, сором, розчарування, злість –  усе це вилилось у цунамі, український потом, зачищення еліти та зачищення ворогів… І зачищення досвіду. Для когось –  електоральний Майдан, для когось –  біль, для когось – щастя.

Країну досі штормить, я відчуваю це шкірою. Країна хоче викинути все, викинути всіх, просто перегорнути сторінку історії, просто змінити дошку.

Ці емоції ще гуляють морем, і вони не підуть у пісок, поки не отримають сатисфакції –  за образи, за бідність, страшну бідність у родинах в українських селах і в маленьких містах. За страх перед майбутнім, за несправедливість, за все.

Емоції ці нікуди не зникнуть, поки не буде змін, результатів – не вдаваних, а справжніх економічних перемог. І я дуже бажаю вам цих результатів і перемог, шановні колеги!
Буду допомагати, чим зможу, якщо наші знання та наша допомога буде вам потрібна.

Бо це моя країна, я буду жити тут, і мрію, щоб мої діти колись теж хотіли тут жити.
І ще більше мрію, щоб нам усім вдалося. Щоб українці стали нацією щасливих людей.