Знаменита станція столичного метрополітену, яка виводить пасажирів прямісінько до найбільшого в Києві книжкового ринку, – вже не «Петрівка», а «Почайна». Чергове перейменування кияни сприйняли загалом спокійно, хоча й не без того, щоб посперечатися – звісно ж, у соцмережах. Цього разу для багатьох не зрозуміло, для чого станції нова назва.

Хто той Петро, до якого мають претензії провідничі закону про декомунізацію? «Думаю, що й далі називатиму цю станцію «Петрівка», бо я звикла до цієї назви», – таку відповідь почула од жінки, коли запитала її про ставлення до нової назви станції. Провівши таке локальне опитування, довідалася: противники нової назви вважають, що сама акція – це марна трата великих грошей і «замилювання» очей, аби відволікти людей від реальних проблем суспільства. Приблизно так вони опонують і в соцмережах: «Истoрическoе нaзвaние «Петрoвкa» не имеет ничегo негaтивнoгo и уже мнoгo лет испoльзуется киевлянaми, – читаю на одному сайті. – A вoт нaйти вaриaнт для стрoительствa метрo нa Трoещину былo бы бoлее эффективным, чем изменение нaименoвaний мест ширoкoгo испoльзoвaния бoльшим кoличествoм людей».

Попри спротив, на початку березня пропозицію про перейменування винесли на громадське обговорення киян. За тиждень до кінця голосування нову назву станції підтримали 1310 чоловік. Не схвалили –  майже втричі менше.

А таки мають кияни тверезий розум і ясну пам’ять! Не забули, що станція «Петрівка» – не якогось незнаного, зате благочестивого Петра пошанувала, а самого більшовицького вождя та голову ВУЦВК Григорія Петровського. На честь його колись навіть цілий київський район перейменували. Так, нинішній Поділ у 20-х-30-х роках минулого століття більшовики офіційно звали Петрівкою. Сам же «герой», який удостоївся такої честі, увійшов в історію одним із організаторів боротьби проти законної української влади – Центральної Ради, активним сподвижником «червоного терору» і Голодомору 1932–1933 років. До слова, його пам’ятник зник у Києві одним із перших.

Україна не збудує заможного, мирного європейського майбутнього, не змивши зі свого тіла каїнові знаки тоталітарного минулого. Бо тоталітаризм і добробут – несумісні.

Змін вимагає і Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки». Стверджуючи імператив: будь-які тоталітарні практики неприйнятні для Української держави.

А нове ім’я станції метро «Почайна» увічнює назву правої притоки Дніпра. Саме у її водах, за свідченнями літописів, київський князь Володимир хрестив киян. Хіба це не славно? Хіба не символічно? «Почайна» «Петрівку» змиває.