В атмосфері суцільної віртуалізації ми дедалі чіткіше усвідомлюємо – світ конкретний! У тривожний час, який нині випав на долю нашого покоління ця конкректика аж надто очевидна. Всі події потрапили під у збільшувальному склі: все видно. Особливо – людей. Кожного. І чим вищий статус людини, тим, краще вона «проглядається».

Імперський кремлівський диявол уже давно сікається у полі нашого зору. Його безликих зомбованих слуг зі зброєю в руках захисники української передової роками чітко бачать у своїх біноклях та прицілах. Потаємних слуг диявола всередині України (в цинічних масках «миротворців») донедавна ми спостерігали в екранах телеканалів. Нині їх, правда, поменшало. А це такі ж вороги, що й на фронті.

Отже – ми бачимо. Достеменно та ясно. Цивілізований  світ теж береться «протирати рожеві окуляри», пересвідчується в очевидному: багатоликий диявол справді існує! І що більше нахабніє, то швидше гупає серце не лишень в українців, але і в наших сусідів.

Історія вчить, що всіляка чортівня ненаситна, що прагне постійного вдоволення. Аж поки її не знищать. Пригадуєте українські казки про Змія-Горинича, який кожного дня спускався зі своєї печери (читай – бункера) до мирних людей, аби ті відали йому на поїдання чергову жертву. Покірні люди знали: задовольнивши свій апетит, ця тварюка повернеться у свою  барлогу. А завтра знову  прийде… За черговою здобиччю.

У різних версіях казок на задану тему все тривало доти, доки не виростав безстрашний  велет-богатир, який ставав зі змієм на прю і стинав одну по одній усі його голови. Стинав, а ті виростали. І нерівна боротьба тривала аж доти, доки зміїні голови втрачали змогу відроджуватися, а  бездиханне зміїне тіло лежало цурбаком посеред поля бою.

Усе в цьому світі повторюється. Навіть казки, яким сотні років. Виявляється, це не фантазія – вони мали реальне підґрунтя з’явитися в нашому фольклорі і дивним чином передаватися від покоління до покоління.

Сьогодні – у нашому домі чинить бешкет Змій. Він прагне жертв. Щоденних. Домовлятися з ним – справа марна, адже знаємо з дитинства: його апетит вгамовується до наступного ранку. Така природа і логіка ненажерливої істоти, позбавленої людяності…  Хоча його й народила звичайна жінка. І, певне, читала йому, маленькому, казки про Змія-ненажеру.

А наш богатир, що вийде на січу з триголовим монстром? Це Українське військо, наш колективний  Котигорошко! Чим міцнішою буде його щит, чим важчою і замашнішою булава, тим швидше дракон умиється кров’ю.

За «казковою» аналогією маємо знати, що означають «голови» сучасного змія. Інакше вони легко виростатимуть знову. Як на мене, першою ворожою «головою» є воєнна армада, накопичена десятиліттями. Точний прицільний удар нашому богатиреві мають розрахувати мудрій військові стратеги і тактики. Друга «голова» – фінансова міць загарбника: для неї смертельним буде потужний удар міжнародних санкцій. Ключові  економічні гіганти світу, сподіваємося, в цьому нашому богатиреві підсоблять. Третя «голова» –  пропагандистська. Ідеологів Кремля слід ізолювати: жодного ефіру за межами їхнього «мордора»! Саму ж їхню «роботу» є всі правові підстави прирівняти до геббельсівської пропаганди, з перспективою судового розгляду в Міжнародному трибуналі. Імперським наративам Москви світ має оголосити війну.

Звісно, у змія, який зазіхає на нашу землю, історію, ідентичність, значно більше голів. Але відтявши цю головну трійку, нам буде легше побороти інші.

І ще важливо пам’ятати: у фокус «збільшувального цивілізаційного скла» нині потрапили як країни, так і окремі громадяни. Українці – особливо. А це означає, що кожному з нас на своєму місці треба обрати індивідуальну форму боротьби з ворогом. Найкраще, коли вже і тепер знайдемо спосіб і можливості допомогти нашому Котигорошкові – Збройним Силам України.