Згадуючи Івана Іванця, якому 9 січня виповнилося 130 років, дослідники української історії зазвичай відтворюють його військовий шлях у легіоні Українських січових стрільців (УСС). А от про значущий внесок цієї непересічної особистості у розвиток і становлення української фотографії, зокрема фотожурналістики, пишуть украй скупо.

Від часу створення бойового легіону УСС, 1914 року, в мудрих головах зародилася ідея збирати документальні свідчення боїв та побуту вояків. Тоді у галицької молоді вважалося престижним займатися фотографією. Дякуючи цьому нині маємо «живі» ілюстрації життя і звитяги героїв національно-визвольного руху початку ХХ століття. Варто зазначити, що серед усусусів було багато добровольців з інтелігенції, людей різних професій, зокрема й мистецьких: поетів, музикантів, художників і, звісно ж, фотографів. Такий згусток інтелектуальної і мистецької потуги не міг не спричинитися до ідеї консолідувати кращі сили для популяризації історії легіону Українських січових стрільців.

Окрім Іванця, перші військові світлини створювали Теофіль Мойсейович, Василь Оробець, В. Яцура, Юліан Буцманюк, Микола Угрин-Безгрішний, І. Озаркевич. Саме вони стали основою групи українських кореспондентів, які в умовах війни перекваліфікувалися на військових фотожурналістів відродженого українського національного військового формування. Завдяки роботам цих фотографів маємо неоціненну спадщину – літопис героїчної боротьби Українських січових стрільців, відображений мовою фотографії.

Заслуга Івана Іванця ще й у тому, що разом із Петром Герасимівим вони організували Пресову квартиру при легіоні Українських січових стрільців. Мовою сьогодення – створили редакцію. Обом воякам вдалося згуртувати навколо себе талановитих митців різних напрямів. Вони проводили культурно-освітні заходи, пропагували ідеї і завдання українського стрілецтва не тільки всередині легіону, а й серед місцевого населення, з яким контактували стрільці.

Пресова квартира ще створювалася, а ініціативний І.Іванець спеціально для потреб стрільців придбав фотокамеру. І назагал, від перших етапів формування легіону Українських січових стрільців, як зауважує відомий культуролог і мистецтвознавець Роман Яців, «Іван Іванець бере активну участь у розбудові його освітньо-культурного сектору. Як член Пресової кватири УСС він зарисовує і фотодокументує бойові акції і стрілецький побут».

Фотолітописці знімали не лише кадри боїв, а й побутові моменти життя військових. Напевно, ті, хто першим узяв до рук не тільки гвинтівку, а й фотокамеру, тоді ще не цілком розуміли важливість своєї місії. Розглядаючи їхні фотознімки, бачимо не тільки обличчя, обмундирування, інтер’єр. У цих світлинах нуртує життя українських військовиків, згуртованих ідеєю відновлення українських військових традицій, а затим – державності України. Якнайкращий документальний матеріал для патріотичного виховання української молоді.

Учасники Пресової квартири УСС. Сидять зліва: Осип Курилас, Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Іван Боберський та Іван Іванець (на передньому плані поруч зі скляними негативами), стоїть Левко Лепкий. З фонду музею родини Лепких у селі Жукові. 1916 рік. Автор Іван Іванець.

Можна з упевненістю стверджувати, що вже тоді в рядах Українських січових стрільців було глибоке і правильне розуміння ролі фотографії у відображенні бойової звитяги УСС, як української військової формації. Маємо віддати належне І. Іванцю: згодом, аби увіковічнити пам’ять про легіон Українських січових стрільців, він використає не тільки свій фотоархів, а і світлини побратимів по зброї.

Роботи військових фотожурналістів лягли в основу фотоальбому «Українські січові стрільці 1914–1920», який побачив світ 1935 року, з нагоди 20-річчя створення легіону, зусиллями Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Видання відтворює кілька сотень рідкісних світлин, хоча їхній архів налічував кілька тисяч. Вражає широке коло авторів, представлених в альбомі: Ю. Буцманюк, Б. Гнатевич, І. Іванець, О. Кузьма, Т. Мойсейович, І. Озаркевич, В. Оробець, В. Розумович, І. Рудницький та ін.

Зрозуміло, відібрати з такої кількості знімків найцікавіші непросто – треба було неабиякої праці, а найперше досконало знати матеріал. І не випадково серед упорядників цього видання постав Іван Іванець. Разом із рідкісними світлинами подано детальні коментарі, мапи та схеми боїв і походів усусусів. Саме тому альбом приваблює не тільки як цікавий ілюстративний матеріал, але й як документ епохи, як наукова праця про героїчну боротьбу українського народу за незалежність.

Укладачі текстових матеріалів, як зазначається в анотації до цього видання, використали спогади, історичні праці, військові нариси та рукописні матеріали С. Глушка, С. Ґорука, В. Дзіковського, М. Заклинського, І. Думіна (Крезуба), І. Крип’якевича, О. Кузьми, Р. Купчинського, О. Назарука, І. Новодворського, С. Шухевича, В. Щуровського та інших. Оприлюднили і деякі матеріали з музею НТШ у Львові.

Українські січові стрільці при огні. Татарівці, лютий 1915; світлив І. Іванець

З переліку прізвищ авторів, залучених до цього видання, одразу зрозуміло, якої ваги на той час надавали значенню світлинам, що стали документальним підтвердженням подій 1914–1920 рр. Фотоальбом складається з 20-ти розділів, два останні з яких публікують поіменний список першого полку усусусів.

Військові фотожурналісти створили справжній літопис ратного шляху добровольчого легіону. Зокрема залишили фотосвідчення славної сторінки військової історії цього формування – бою на горі Маківка. У цьому розділі альбому представлено 19 світлин, малюнок художника О. Куриласа та мапу австрійсько-російських позицій. Текст підготував самовидець – усусус В. Левицький. Відзнято загальний вигляд гори Маківка, побут січових стрільців та епізоди боїв, портрети вояків, які тоді відзначилися. Не менш цікаво подано матеріал сотника Б. Гнатевича про бої за гору Лисоня. Тут розміщено 33 світлини, мапу околиць Бережан, де точилися бої, та малюнок художника О. Куриласа «Протинаступ сотні Будзиновського з яру». Потрібно зауважити, що із часом майстерність українських військових фотожурналістів значно зросла. Тут бачимо репортажні знімки з поля бою, після бою, фортифікаційних споруд і, звичайно, портрети стрільців.

У поході. Світлив Іван Іванець

Для того щоб зафіксувати подію на тогочасний фотоапарат, слід було докласти неабияких зусиль. Камера важка, досягти різкості зображення на матовому склі видошукача потребувало чимало часу й терпіння. Самі ж фотознімки експонували на скляні пластини (негативи), матеріал теж доволі важкий і крихкий. Усе це вимагало від фотожурналіста не тільки мистецької підготовки, але й вправності,певних технічних знань, вміння їх застосовувати.

Українські счові стрільці. Знак «Артистичної Горстки» – Пресова квартира. Рис. Ю. Крайківського. 1916 рік. Поштівка з колекції Юрія Завербного

Завдяки дослідникам з кожним роком розширюємо знання про українську історичну Героїку. Про доблесну дивізію УСС, славнем якої стала пісня про червону калину, нині знана на весь світ. Про творчість стрільців-художників, поетів, композиторів. Сподіваюся цією згадкою віддати шану ще одній героїчній і, на жаль, маловідомій чоті усусусів – нашим першим військовим фотокореспондентам і їхньому славному очільнику Іванові Іванцю.