Поет-академік  Максим  Рильський був бійцем за майбутнє. І нехай вас не лякає пафос сказаного. Про що б у нього не йшлося, найперше про збереження і розвиток рідної мови, про шанобливе ставлення до набутків історичного минулого,  охорону землі і довкілля, – йдеться про надійні підвалини майбутнього української нації.  У своїх публіцистичних «Вечірніх розмовах» з читачами  газети «Вечірній Київ», тоді, у 60-тих роках Максим Тадейович правдивим словом і гострими, злободенними темами закликав людей духовно  рости і діяти – не боятися обстоювати правду. Бачив  покликання у тому, щоб формувати суспільство духовно могутніх людей. Таким був сам у побуті, у повсякденному житті. Затятий рибалка і мисливець обожував природу і ставився до неї, як до храму Божого.  Чи приземлено – як до щирого друга.

З книжкою публіцистики Максима Рильського, у якій і оті знамениті «Вечірні розмови», до майбутніх журналістів, що освоюють фах у столичному Грінченковому університеті, прийшов  Максим Рильський-молодший – онук славетного класика. Серед іншого, як виконавчий директор фонду «Троянди й виноград», Максим Георгійович опікується популяризацією літературно-мистецької спадщини свого діда, впорядковує та видає збірки його поезії, художньої прози, публіцистики, епістолярію… Лише за останні роки вийшло дослідження про родину Рильських, твори її патріарха Тадея Розеславовича, книжка «Мудрості від Максима Рильського».

У новому опасистому томі спадщини Максима Тадейовича не лише згадувані «Розмови». Тут журналістські публікації з тогочасної української та всесоюзної періодики, листи і навіть художня проза, що друкувався на початках минулого століття у літературному щомісячнику «Українська хата».

–  У цих публіцистико-художніх творах, у листах Максим Тадейович творить простір для читацької думки, –  веде мову Максим Георгійович. – І тому ці теми такі сьогочасні, змушують і нині задуматися. Про що б  не йшлося: про мову чи літературу, про мистецтво чи природу.

А для прикладу розповідає,  що кожне літо проводить на своїй дачі під Каневом, неподалік священної для українців Чернечої гори. І є очевидцем, як по-варварськи  вирубують тамтешні лісові насадження, як катастрофічно зникає в криницях вода…  І що, за прогнозами екологів, років через тридцять-сорок нестача прісної води стане загальнолюдською бідою.

–  Максим Тадейович іще у п’ятдесятих роках минулого століття передбачав, якого лиха накоїть наше нехлюйське ставлення до природи.  Дивився, ніби на річку, а бачив не поверхневі хвилі, а глибоке дно. Він був ініціатором створення Товариства захисту природи. Гуртував навколо себе однодумців і найголовніше – діяв!

Чи не кожен день Максим Рильський починав з праці у саду: плекав його. Влітку і восени збирав плоди, приносив домашнім до сніданку.

Разом із собаками любив гуляти Голосіївським узліссям, збирав квіти і цими букетами заквітчував вазу на столі. «Ліс зустрів мене як друга», – так просто, щиро і відповідально міг написати тільки незрадливий оборонець природи.

Він любив людей, бо для них жив і творив. Нам і сьогодні духовний скарб Максима Рильського сяє премудрістю, не дає збитися на манівці.