Цього разу гості грінченківських студентів-журналістів принесли в університетську аудиторію особливу атмосферу. Наче поближчав фронт: кудись заховалося відчуття весняної безтурботності – натомість нагадали про себе зосередженість і та тривожна напруженість, що повсюдно панували у перший рік широкомасштабного рашистського вторгнення.

Олександр Дідура,  Володимир Тофамінський і Максим Гребенюк знають про цю війну не з чужих переказів. Вони – воїни, за плечима яких тяжкі, криваві, жахітливі, смертельно небезпечні, пекельні фронтові будні. З ранами та психологічними травмами. І багатющий ратний досвід, яким нині вони діляться з тими, кого готують до воєнних операцій. Пояснюють: цей вишкіл, що ним тепер займаються, – не парадна муштра: сотні тих, хто освоїть їхній комплекс спеціальних тренування, врятують життя собі і бойовим побратимам. Запевняють: без таких навичок воїнів армія приречена на численні втрати.

А майбутні журналісти, багато з яких присвятять себе висвітленню хроніки, наслідків цієї війни, розповідям про фронтові будні учасників бойових дій, –  мають бути свідомими того, що переживають, відчувають, з чим стикаються, як воюють там, на «нулі».

Про це без прикрас пише Олександр Дідур. Видав уже цілу бібліотечку навчальних посібників для підготовки військових до реальних умов бойових дій.

Його найсвіжіше видання, брошуру «Подолати страх», вирішили озвучити голосним читанням в аудиторії. З коментарями Олександра Дідура і його побратимів. Цей посібник, як і інші книжки, автор писав на основі реальних бойових історій. Про психологічну стійкість, способи подолання страху, визначення боягузтва, гіперактивності і про те, як локалізувати цю небезпеку в умовах бою.  Брошуру видано трьома мовами — українською, англійською та французькою. У демі-форматі, компактною, небагатослівною, зручною для опрацювання навіть у польових умовах.

«Коли попереду біжить твій товариш і на твоїх очах вибухом у нього відриває частину тіла –  це страшно! – пише Олександр Дідур. –

Коли противник застосував боєприпаси з фосфором, і на твоїх очах біжить людина, половина тіла якої палає, і від болю несамовито волає, – це страшно!

Коли в бронемашині горять хлопці з сусіднього підрозділу й чути крики, а підійти і врятувати їх неможливо, противник веде шалений вогонь, – це страшно!

Чи можливо повністю подолати страх?

Ні!

Приборкати та контролювати?

Так!».

Істинність цих слів підтвердив своїми фронтовими свідченнями військовослужбовець Максим Гребенюк, кавалер ордена «За мужність».  (Його розповідь оприлюднимо окремо, –  Ред.).

Гості продемонстрували кілька практичних вправ, які використовують для підготовки бійців. Студенти змогли випробувати себе у двох із них. Перша полягала в тому, щоб протягом хвилини, не моргнувши, дивитися на одну точку: так тренують концентрацію та контроль над емоціями. Друга передбачала роботу в парі: учасник стояв упритул позаду іншого і пильно вдивлявся йому в потилицю. Це відчуття «погляду» допомагає розвивати уважність і психологічну стійкість. Олександр Дідур розповів: французькі військові спецпризначенці тренують і в такий спосіб справжній пронизливий погляд, якому вкрай важко не піддатися.