«Вони (козаки – А. М.) кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають. Таким чином, рідко коли минає сім чи вісім років, щоб вони не бунтували чи не піднімали повстання проти панів».

Гійом Левассер де БОПЛАН, «ОПИС УКРАЇНИ»

Ось вже і два роки минуло, як Україна знову повстала, збурена неправдою. Знову пригадалося, як у ті лютневі дні ходив у справжнє Середзем’я – на оточені «Беркутом», перекриті КРАЗами вулицю Лютеранську, що поблизу Банкової. Пройшовши крізь міліцейські кордони, дістався до будинку, де розташована Асоціація народних депутатів. Там зазвичай збираються народні обранці колишніх каденцій. Писав інтерв’ю з Володимиром Крижанівським – народним депутатом І скликання. Він входив до складу тодішньої, справжньої Народної Ради. Згодом був першим послом незалежної України в РФ.

Основною темою розмови, звісно, був російський чинник у тодішніх подіях. На завершення запитав:
– Володимире Петровичу, в чому феномен Майдану?
– Майдан – це творіння українського народу. Що таке була Січ? Як казав Маркс, це – перша демократична республіка в Європі. Ми якось про це забуваємо. Маркс був далеко не дурень. Звісно, Січ трохи нагадувала liberum veto польської шляхти, але все-таки, це була демократія широких верств. Отакий ми народ. Так, ми все ж не європейці. У німців був би орднунг, порядок: «Die erste Kolonne marschiert, die zweite Kolonne marschiert…» У поляків була б теж вольниця, кожен шляхтич – то є головний. Але у нас все-таки є організованість. Подивіться, яка самоорганізація народу. Ми, українці, такі. Саме тому Майдан – дивовижне явище. А ось у Чехії поставили не такого, як треба людям, голову національного телебачення – 150 тисяч виходять з протестом у центр Праги. Тобто, вони теж вміють протестувати. Просто, вони не стояли б так довго. Тому що там набагато швидше розуміють: треба дослухатися людей.

Після розмови разом виходимо з будинку, йдемо в бік Хрещатика крізь кордон закутих у пластикові лати здоровезних «беркутівців». Показуємо посвідки, повільно розступаються і пропускають, кидаючи в наш бік недобрі «косяки». Воно й зрозуміло – два таких вусаня, типові вуйки. Петрович каже: «Якби ти знав, як вони нас з тобою ненавидять. Дай їм волю – розірвали б». Одразу пригадалися злобні велети-орки. У легендаріумі Джона Р. Р. Толкіна – злісний, варварський народ, що підпорядковувався Темному Володареві і становив основу його збройних сил. Якраз напередодні тієї зустрічі, в час зимових канікул, ходив разом з онуком у кіно, дивитися «Хоббіт. Пустка Смоґа». А тепер це був не 3D фільм, а реалії нашого життя.

Сьогодні, два роки по тому, коли вкотре недочублена українська влада знову демонструє нехтування суспільної думки, пригадалися слова Крижанівського: «Там набагато швидше розуміють: треба дослухатися людей».

Нині майже не згадують Помаранчевий Майдан-2004, його злетів, ентузіазму і самопожертви мільйонів. Без нього, попри всі наступні помилки, не було б і Революції Гідності. Тоді, у грудні 2004-го, у фіналі фільму, присвяченого Майдану, перефразовуючи відому цитату від Отто фон Бісмарка, що революцію замислюють генії (далі, за відомим текстом), написав: «Мине час, і з численних наукових праць і мемуарів ми дізнаємося, хто оті генії, які задумали революцію. Увесь світ побачив людей на майданах нашої країни. І у переважній більшості серед них не було фанатиків. А ось хто скористається наслідками Помаранчевої революції? Про це ми дізнаємося згодом». Коли писалися ті рядки, і гадки не мав, що неминуча спіраль історичного розвитку зіграє з Україною таку шалену «метелицю». Втім попри усі недолугі намагання наші сучасні «гетьмани» так і не збагнули: свободу не спинити, як і прагнення до неї нашого народу.