Я люблю прокидатися весною. Не просто вставати з ліжка, а саме –  прокидатися душею. Ранки у цю пору року особливі: прозорі, свіже повітря із запахом землі, ще вологе від розталого снігу, але вже насичене ароматом життя. Слухаєш спів птахів  і,  здається – це особисте послання саме для тебе: «Просинайся, усе тільки починається!».

У весни є своє особливе світло. Воно не таке яскраве, як літнє, не таке бліде, як зимове. Воно м’яке, ніжне, обіймаюче. Весняне сонце, як посмішка матері, яка лагідно дивиться на свою дитину після розлуки. І під цим сонцем усе довкола здається новим: знайомі вулиці, обличчя людей, навіть твої власні думки.

Весна – це час змін. Це період, коли хочеться жити по-новому, легше, сміливіше. Я починаю вірити у свої мрії з новою силою. Щороку вона повертає мені віру в добро, в красу простих речей, у себе. Вона немов дає шанс почати з чистого аркуша – забути про помилки, відпустити смуток, пробачити себе й інших.

Особливе місце у моєму серці – весняні дощі… Вони тихі, легкі, мовби земля плаче від радості, що знову оживає. Я люблю гуляти під таким дощем без парасольки – просто йти, вдихати свіже повітря, відчувати краплі на обличчі. Це ніби очищення, маленьке перезавантаження.

А ще – весна дарує натхнення! У цю пору більше читається, пишеться, думається. У голові з’являються нові ідеї, у серці – бажання творити. Це не просто сезон, а стан творчого злету, коли навіть звичайна прогулянка парком може перетворитися на джерело натхнення.

Весна – символ любові. Усе навколо говорить про неї: закохані погляди, перші квіти, лагідний вітер, що торкається шкіри, мов чиїсь пальці. І хоч би скільки років мені було – щовесни до мене повертається віра в справжнє кохання.

Весна – це не просто три місяці у календарі. Це особливий внутрішній час, коли ти стаєш кращою версією себе.