Від 20-ї нуль-нуль Вербної неділі року Божого 2019-го треба звикати забувати. Багато чого.

Найперше – забудьмо про узвичаєні, традиційні до оскомини суспільні національні рольові ігри за участі рідної інтелігенції. Скажімо, про якусь мало не богоносну на наших перелогах роль, яку вона буцімто перейняла у спадок ледь не від первородних світочів нації. Забудьмо тріскучі фрази на кшталт «совість нації», «трибун/поводир», «національно-свідомий лідер» і таку іншу бовдурну тріскотню. А тим паче не прилампічуйте, ще й проти ночі, до наших інтелігентів словосполучення «висока місія», «високий авторитет», «особлива суспільна роль» і тому подібну, як казав мій сусіда дід Гмитро, «галіматню».

Було – давно минулося. Ще тоді, як наші літературні-наукові-мистецькі світочі поробилися нардепами, міністрами, послами, «доярами» діаспори і «грантожерами». З ліксанупрами, персональними автами, зустрічами з народом і п’янками з місцевими князьками. З депутатськими санаторіями, світовими турне, опікуванням «потрібного» бізнесу і ральцем у конверті. 
Вся наша дуже творча, наукова, правнича і зело всенародна інтелігенція почасти снить високими чиновницькими кабінетами, почасти найнялася до калиток у денщики, пардон, у політологи-радники-експерти, почасти рве одне одному чуприни, парить мармизи, дає копняки у недружніх спілках, асоціаціях, лігах та конфедераціях. І посполитим вона – як зайцю стоп-сигнал. А на тих одиниць непоступливих і совісних, хто таки витягує себе за чуприну з цього солодкого і масного баговиння, вже давно готові КАМАЗи. І посмертна слава.

Забуваймо і слово «народ». А тим паче перестаньмо тішитися дурними епітетами «мудрий», «всезнаючий», «передбачливий», «невмирущий»… Вони такі ж притютькуваті та нісенітні, як перифраз «слуга народу», яким клечають депутатів та чиновну братію.

Народ не старіє і не розумнішає, народ залишається завжди дитиною. Не моя думка. Сховав свою досаду за дипломатичною фразою Гейнріха Гейне. 

Тотальне лицемірство і грабіж заквасили гнилизною всю нашу бутність – ізгори донизу. Труять наше живоття, декласуючи, деморалізуючи масово і на пню. Токсичні «любі друзі» в депутатах-урядовцях-урядниках, «ефективні менеджери» із задатками хапуг накликають гуртову ідіосинкразію до влади; наша скороспіло вихамлена і докраю засноблена «еліта», всі оті пещені куми і «кумасі тисячоліття» при хлібних місцях, лігвиськах-палаццо, Сейшелах, «віденськх балах», при мажорних дітках-онуках, які залазять в Україну, як у батьківські сейфи, при ридикюлях, лабутенах, ліфтингах за ціною річного бюджету країни, –  часто-густо викликають нестримне бажання дременути звідси на крайсвіти, прийняти буддизм, даосизм, синтоїзм чи хай там що, де в принципі не знають хресних, похресних, кумів і покумлених.

Сторозпроклятий мізсобойчик, «закрите» акціонування країни, держбенкет «усіх своїх», вічненьких, девальвують державу. Сатанинський поділ на «низам – війна, а верхам –  мать родна» відлякує справді демократичний цивілізований світ. А натомість накликає сюди паразитарій міжнародних та містечкових авантюрників, гендлярів, шахермахерів, геніїв дешево грабанути і дорого втюхати, книжників і фарисеїв, злоначинающих майстрів «творить мейнстрим», компостувати мізки, знецінювати чужі цінності, щоб потім легше було клеймувати незрячих гречкосіїв клеймом НЕДО чи «тавром бездержавності». 

Але. Забудьмо про лицемірство. Тепер, схоже, його заступить лицедійство. Ще мудрий француз Дідро запевняв: народу треба дозволити сатиру і скаргу: прихована ненависть небезпечніша за відкриту. Тому – віват президентський «95-й»! Навчені попередниками, нинішні спереляку можуть навіть організувати кілька показових судових процесів над одіозними казнокрадами. Посполиті будуть на сьомому небі од щастя.

Безвіз, НАТО, Євросоюз, «Приват», Атлантиду, золото Полуботка, Вашингтон, Москву, Брюссель, Єрусалим згадувати не буду. Помовчу і про «жидо-бандерівців», і про «повстанців» Хотів було, та… забув, що хотів. 

Одне уперто засіло в думках і ніяк не йде. Ми можемо багато забути. Але й тут є свята межа, через яку не переступити. На ній вічна і недремна варта: Хмельницький, Гонта, Залізняк, Шевченко. Хай би про це пильно пам’ятали і нові рандарі столичного владного «Будинку з химерами».