І в чайній побув, і чаю не випив. Бо який там чай, навіть у чаєдійстві майстрів славного столичного закладу «Чайна Ба”! Який чай, коли при очах і смакових рецепторах – вистояні на всіх стосилах історії мистецькі меди! Які не п’ють, якими навіть не смакують, а безпремінно причащаються.

Це тільки назва того таїнства така скромна та строга: «Фотовиставка Юрія Гармаша «І.Миколайчук та С.Параджанов». Бо од цих світлин підвальна «чайна зала» у столичному закладі губить стіни й межі.

Одесную провалюється дніпровським стрімчаком, і на його маківці вітер вичісує степовий курай. В акурат саме там копав могилу вавилонський філософ Фабіан. Знаменито копав, тут-таки засипаючи копаниною сусідську яму, яка вже наситилася своїм вічним «пожильцем». A ошую гріє рапатий камінь будівель старого Тифліса і звичайний земний Геній з видом бога Бахуса, при тбіліській вулиці Шевченка стоячи, лукаво вказує на вивіску над головою: «Комітєт Государствєнной Безопасності». Ця радянська інквізиція волею партії «КПСС» вчинила над Генієм неспокутну наругу, кинувши його в концентрак, туди, де, за його ж свідченням, зібралася «уся багнюка світу в одному світику».

Ця світлина – іронічно-гіркотний фотодокумент, який залишив для історії Юрій Гармаш. Зізнається: знімкувати Параджанова було ще тим викликом –  Геній відчував на собі око камери якимось сотим зором. Й одразу починав «грати», ставав своїм у цьому зображальному світі. Лише раз Гармашеві вдалося вхопити Генія таким, яким він був поза об’єктивом: на поминальній тризні по Іванові Миколайчуку.

… Студентом я бігав дивитися «Вавилон XX» неполіченно разів. Пірнав у масистий вавилонський туман, і тяжко стогнав разом з волами, і вустами підспівував у тональність корівок нашу із Сашком Зайцем улюблену:

Йшли корови із діброви,

А овечки з поля…

Нею ще з першого курсу встигли «заразити» наше товариство, і воно традиційно виспівувало і її в лунких авдиторіях Червоного корпусу, у перервах між парами…

А вчора довідався від співтворця сього Миколайчукового кіношедевру, від оператора-постановника Юрія Гармаша, що епізод цей, зі співочими коровами, явився яко спалах експромту: просто Гармаш побачив гурт корів і вирішив цією картинкою «по-хазяйськи» заповнити рештки плівки, аби та не пустувала.

І такими сяйними експромтами «Вавилон XX» аж міниться!

… Вчора було бенкетування. Частувалися такими відбірними винами спогадів, такими штудерними медами ретроспекцій –  куди тим винарням грецького божка!

А на мистецький вишуканий десерт – повідомлення: поволі народжується новий фільм… Івана Миколайчука. Так, це його задум – «Тисяча снопів світла», його оповіді, які відтворив, з його вуст колись почувши, Юрій Гармаш. Оператор мимоволі став сценаристом. Але це «мимовілля» призначене згори. Ні, не з керівного кабінету – державі нинішніх «освачених» та «окварталених» кіночиновників на такі фільми начхати. Це призначення Небом і Україною.

… А в «Чайну Ба» зайдіть. Вона у підвалі будови Бессарабського ринку. Затишна. Хильнете і за мене їхнього тонізуючого напою. А фотовиставкою – нею смакуватимете, звісно, ЗА, ВІД і ДЛЯ себе.