У колективній пам’яті українців уже закарбувалося багато трагічних і героїчних сторінок новітньої російсько-української війни: оборона Києва та Київщини, знищення флагмана Чорноморського флоту рф – ракетного крейсера «Москва», окупація ЗАЕС, протести херсонців проти російських «визволителів», оборона «Азовсталі», Бахмута, масовані ракетні удари, постачання західного озброєння.

Саме символам, подіям та особистостям, які формують національну пам’ять про війну з росією, була присвячено пресконференцію в Укрінформі. ЇЇ організували соціологічна служба Центру Разумкова та Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Щоб оприлюднити результати загальнонаціонального опитування, проведеного 23-30 березня 2023 року.

Як повідомив аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Тарас Тарасюк, за весь період повномасштабного вторгнення українців найбільше вразили бої під Києвом, швидка окупація півдня країни та запеклі бої за Маріуполь. Перший значущий епізод війни згадали 36%, другий – 32%, а третій – 28% опитаних.

– З огляду на це, – підсумував пан Тарасюк, – нам потрібно вже говорити, що серед населення є певні символи, які інтерпретуються в народній пам’яті, наприклад, як потоплення крейсера «Москва», яке довгий період зберігається як одна із найбільш вражаючих подій. В українців високий моральний бойовий дух – близько 92% наших людей вірять у перемогу. І в цьому не спостерігається якихось особливих відмінностей по регіонах.

Аналітик також назвав події, на яких тримається бойовий дух українців. Топ-3 склали: звільнення окупованих територій та наступальні дії ЗСУ – 15,6% опитаних, звільнення Херсона – 14,6%, а також відсіч ворогові на Харківщині – 10,8%. Респонденти відмітили і внесок країн-партнерів у нашу майбутню перемогу. Так, 68,5 % опитаних вважає важливою роль Польщі у допомозі Україні, 67,5% – США, а 45,5 % – Великобританії.

Є, звісно, для українців і події війни, які стали особистими історіями горя чи розпачу. 24 % опитаних назвали найболючішим підсумком війни загибель людей, близько 22% асоціюють горе й розпач з бомбардуваннями та ракетними обстрілами, для 16% найтрагічнішими є звірства окупантів у Бучі, Ірпені, Ізюмі, Маріуполі.

На запитання, хто доклав основних зусиль для відбиття наступу окупантів у перші місяці широкомасштабного російського вторгнення, найбільше, 78% респондентів у всіх регіонах назвали ЗСУ. 62% опитаних віддає цю заслугу всьому українському народу, а 46% – волонтерам та найпатріотичнішим громадянам.

Водночас, українці відводять значущу роль в організації обороні країни Володимиру Зеленському (65%) та Валерію Залужному (47%). А серед громадських діячів та волонтерів особливо відзначили Сергія Притулу.

З-поміж іноземних політиків та громадських діячів українство оцінює найбільший внесок для підтримки нашої країни президента США Джо Байдена (58% респондентів), президента Польщі Анджея Дуди (50%) та експрем’єр-міністра Сполученого Королівства Бориса Джонсона (49%).

Показовою є соціологічна оцінка діяльності Російської православної церкви в Україні через Українську православну церкву (Московського патріархату). Станом на березень 2023 року понад 50% українців у кожному регіоні вважали діяльність цієї структури чинником, що сприяв російському вторгненню, тоді як щонайбільше 18% – залежно від регіону – не погоджувалися з цим.

Єдині українці й у своєму ставленні до нинішнього керівника російської федерації: 94% респондентів вважають, що путін є сучасним Гітлером.

– Це ілюстрація, які на вигляд українська лють, зріст суспільства, твереза оцінка внеску українських сил опору, – наголосила керівниця програм Центру досліджень визвольного руху Ярина Ясиневич. – Українці налаштовані боротися..

Йшла мова на пресконференції і про майбутній контрнаступ ЗСУ. Зокрема Владлен Мараєв, кандидат історичних наук, відеоблогер, висловив пересторогу, що «очікування на контрнаступ занадто перегріті в суспільстві».

– Мене непокоїть, – зізнався експерт, – чи справді може так статися, що контрнаступ не досягне тих успіхів, яких чекають від нього: визволення всієї України одразу, включно з Кримом, чи бодай вихід на лінію 24 лютого 2022 року. Якщо раптом таке не відбудеться одразу, то чи не візьме тоді гору суспільне розчарування? Чи не пошириться риторика «партії миру»? Це була б небезпечна тенденція. Вже нині бачу, як ворожа пропаганда починає експлуатувати подібні наративи.

– Ця війна та наша перемога в ній стануть стрижнем національної памʼяті, – зауважив заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак. – Важливо, втім, уникнути повторення радянських підходів до її меморіалізації. Це для нас нині значущий виклик.