– Сергію Станіславовичу, днями ви здобули важливу перемогу в одному з ключових матчів чемпіонату ОАЕ. Наскільки складно концентруватися на роботі у нинішній ситуації? 

– Безперечно, це непросто. Я майже не випускаю з рук телефон, і в стрічку новин заглядаю частіше, ніж у робочий комп’ютер. Ми постійно дзвонимо батькам, друзям, знайомим. Зараз усі ми живемо не футболом і намагаємось всіляко допомагати… Утім, я вдячний своїм помічникам та футболістам. Щойно розпочалася війна, я сказав їм, що всі мої думки тепер в Україні. Як зможу, так і працюватиму, і вони мені допомагають у цьому своїм ставленням.

– У Дубаї багато громадян країни, яка напала на нас?

– Вистачає. Бувають і конфлікти. Як у Росії, так і тут, достатньо жертв багаторічної пропаганди. Ці люди, на жаль, непохитні. На кожну гру я виходжу із українською символікою. З нею ходжу і містом, і перебувають і ті росіяни, які підходять і вибачаються. Але таких мало.

– Свого часу ви виступали у казанському «Рубіні». У вас залишилися знайомі, до яких ви намагаєтеся донести правду?

– Звичайно. За весь цей час я надіслав достатньо повідомлень, але фактор пропаганди відіграє свою роль. Вистачає людей, які всі розуміють і подумки нас підтримують, але закони цієї жахливої ​​країни сковують усі ініціативи. Утім, мені все одно, на який термін їх можуть посадити. За їхньої мовчазної згоди вбивають мій народ і руйнують мою країну.

– Люди спорту – адже вони рішучі і безстрашні. Чи це не той випадок?

– Стосовно Росії не той. Думаю, що ті ж футболісти розуміють, що, окрім свого чемпіонату, вони ніде не потрібні. Тому, навіть якщо в них і є якась позиція до війни, вони її не висловлюють. Хочуть спокійно жити. Вони, може, це й виходить, але страждаємо ми, тому з нашого боку не може бути жодного прощення.

– Цинічність у тому, що вони ще обурюються, що їх не пускають на міжнародну арену. Ви не думаєте, що, якби, припустимо, вся збірна Росії з футболу засудила свого президента за його дії та війну назвала війною, від УЄФА та ФІФА не було б такого покарання?

– Я вас прошу, там ніхто ніколи не виступить. Особливо спортсмени. Можливо, раніше, можливо, і можна було сказати, що спорт поза політикою, але не зараз. Росіяни завжди відрізнялися чимось особливим. То футболісти одягнуть майки з підтримкою війни, то хтось вийде на п’єдестал із новоявленою свастикою, то ці численні допінгові скандали. У моїй уяві головна мета спорту – перемога у чесній боротьбі. Але росія вона ж інша. Там потрібні медалі на Олімпіаді, щоби показати: «З нами сила, з нами Бог». Тому я і не вважаю, що спорт поза політикою. Для них це навпаки, інструмент, щоб показати, які вони великі. Нехай тепер міряються м’язами всередині своєї неосяжної і нерозумної держави. Мої батьки, мої друзі сидять удома і не знають, коли до них щось прилетить, а вони кажуть, що спорт поза політикою? Вони мають боротися за батьківщину, яка запускає ракети на землю? Вони отримують зарплату, платять податки, які йдуть на озброєння проти нас, та хочуть виступати з Україною в одному турнірі? Ні вже, будь ласка.

– Багато років ви виступали пліч-о-пліч у складі збірної України з, мабуть, головним футбольним щуром нашої країни. Чи могли собі уявити, що наш патріот Толя Тимощук поводитиметься так під час війни проти свого народу?

– На жаль, існує категорія людей, які розуміють, що в Україну вони вже не повернуться, а в Європі вони нікому не потрібні. Можливо, хтось із них має якусь позицію, але вони її не озвучують і сидять мовчки. Це стосується не лише спортсменів, а й людей шоу-бізнесу, які народилися в Україні. Я впевнений, що Толя десь усередині переживає, але йому, напевно, треба годувати свою сім’ю. І це для нього важливіше за громадянську позицію. Це його життя. Ось тільки під час війни не можна посісти нейтральну позицію. Посиджу, мовляв, пару тижнів, зачекаю, на чиєму боці буде перевага, і потім висловлю свою думку. Ні. Такого не буде, і я сподіваюся, що наша країна очиститиметься від таких людей.

– «Динамо» відновило тренувальний процес. Правильно?

– Не знаю. Звичайно, треба думати про завтрашній день, продовжувати робити свою справу. Але для цього потрібен відповідний настрій. Підтримувати себе у формі має будь-який спортсмен, у Динамо вирішили зробити це організовано.

– Весь футбольний світ підтримує Україну. У ці хвилини ви відчуваєте особливі почуття?

– Так, і не лише я. Наша армія, наші люди справжні герої, і це розуміє весь світ. Я був захоплений тим, як повелися Давид Алаба, Роберт Левандовський та інші зірки світового футболу. Приємно спостерігати за тим, як грають Андрій Ярмоленко, Олександр Зінченко, Руслан Малиновський, Роман Яремчук та інші легіонери. Кожен із них по-своєму робить усе, щоби припинити цю жахливу війну, за яку не буде прощення ні тим, хто нападав, ні тим, хто мовчки за цим усім спостерігав.