Верховна Рада України розгляне як невідкладний законопроект про статус олігархів, який запропонував розробити Президент України Володимир Зеленський. За оцінками фахівців у червні-липні Закон може бути ухвалений щонайменше у першому читанні, а можливо й в цілому.

Представник Президента в Конституційному суді Федір Веніславський зазначив,  що олігархи через свої можливості: медійні та фінансові створюють політичні проекти, впливають на політичні проекти й відповідно оперують державними можливостями для досягнення своїх приватних корпоративних інтересів. Цей законопроект має на меті зробити з олігархів звичайних бізнесменів, які не будуть мати політичного впливу, і не будуть використовувати державні ресурси, медіаресурси для свого власного збагачення.

Ніби передбачаючи цю нерядову подію, всеукраїнська газета «День» у березні провела круглий стіл на тему: «Звідки взялись олігархи та, що з ними робити?»  В дискусії взяли участь фахові банкіри:  Юрій БЛАЩУК , Олександр Падалко, Олександр СУГОНЯКО; екс-міністр економіки Віктор СУСЛОВ; економіст Борис КУШНІРУК; головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА;   дослідниця приватизацій, автор книги «СальДо великих грошей» Алла КОВТУН. Модерувала захід журналістка «Дня» Алла Дубовик-Рохова.

Від того наскільки  дієвим буде новий Закон залежить подальша доля нашої країни, адже за 30 років незалежності олігархія знекровила країну, перетворила державні інституції, суди, силові структури в залежні від себе органи. Сподіваємося, автори  законопроєкту прислухаються до думок фахівців, зокрема, й тих, які прозвучали на круглому столі газети «День». Дискусія на цю тему тільки розгортається.

Віктор СУСЛОВ, екс-міністр економіки України:

— Я не належу до тих людей, які мають різко негативне ставлення до олігархів. Сталося те, що сталося, але неодноразово публічно заявляв свою позицію, що в Україні можливий певний олігархічний консенсус. Коли всі власники «заводів, газет, пароходів», телеканалів та фракцій у Верховній Раді переймуться інтересами країни, зберуться й домовляться: «раз так вийшло, що країна в наших руках, давайте постараємося попрацювати не на особисті інтереси, а на національні, спробуємо сформувати українську національну ідею, і окреслимо гарантії, що ми будемо працювати над її реалізацією, доведемо, що ми можемо провадити політику економічного націоналізму, захисту української власності, внутрішнього ринку»…

Але, мабуть, я був наївним у цій своїй пропозиції, бо так не  стається. Ми щоразу переконуємося, що міжолігархічні конфлікти розхитують Україну. А їх договорняки руйнуть державу (згадаймо лише ще одного олігарха, і ситуацію в енергетиці: тарифи, контроль за генерацією, постійні карколомні підняття ціни на енергію не відповідають інтересам держави).

Борис КУШНIР, економіст:

—  Олігархи — це люди, які вміють стратегічно мислити. Вони не примітивні. Якщо олігархи спрямовують свою діяльність на видобуток, виробництво та експорт напівфабрикатів, то за великим рахунком, вони зацікавлені, щоб основні фактори виробництва в Україні були якомога дешевшими. Тому що в цьому випадку різниця між ціною на зовнішніх ринках і дешевими факторами виробництва в Україні формує їх прибуток.

Важливо, щоб ми спробували запропонувати нашому олігархату ті умови ведення бізнесу в Україні, що  стимулювали б ті види виробництва, які  дозволять експортувати не сировину та напівфабрикати, а продукцію значно більшого рівня доданою вартості, по-перше. А по-друге, спрямовану на задоволення потреб внутрішнього ринку. Усі розмови про відбирання власності — вони точно не є конструктивними.

Юрій БЛАЩУК, екс-банкір:

— На мою думку, ми не повинні йти на те, щоб забрати у них те майно, яке вони вже набули. Завдання в тому, щоб обмежити їх можливості використовувати ренту в майбутньому.

Є така теорія «відкритого доступу». У нас вона теж досить популярна. Вже її багато цитують. Ми зараз знаходимся в межах обмеженого доступу. Починали — з закритого. Наша перспектива — це відкритий доступ.

Відкритий доступ — це доступ не лише до бюджету. Це доступ і до природніх, адміністративних та всіх інших ресурсів. Він передбачає максимальне вирівнювання всіх ресурсів. Чи наблизить нас  цей напрямок до того, що роль олігархів стане меншою? Безумовно.  Переконати олігархів, що відкритий доступ, конкуренція збільшує їх активи.

Олександр ПАДАЛКА, екс-банкір:

—Український олігарх веде себе так, ніби завтра треба зачинити хвіртку й піти. Всі прибутки приватизовані. Всі видатки націоналізовані — покладені на бюджет. Всі кредити неповернені. Вся історія супербагатих людей України — це історія перерозподілення народних фінансів, фінансів малого та середнього бізнесу на свою користь. Це історія неповернення кредитів. Це історія несплачених податків. Це історія несплачених мит, акцизів. Наші супербагаті — це не Гейтци, й не Ілон Маски. Це перерозподілений грошовий потік. І цій історії немає позовної давності. І поки ще є живі свідки цим історіям, олігархи відчуватимуть загрози.

Що робити з олігархами? А що роблять з камінням в нирках? Їх треба подрібнювати. Чим дрібніший олігарх, тим менше громадського ресурсу він відтягує на себе.

Алла КОВТУН, журналіст:

— Потрібен новий суспільний договір. Наприклад, повністю поміняти нашу податкову систему. Якщо людина працює і отримує 4000 гривень, й при цьому сплачує 40% податків, а приріст капіталу у нас практично не обкладається, то про що мова? Не так давно у нас почали оподатковуватися депозити — це взагалі нонсенс. Одна з головних умов — це зміна податкової системи. Звичайно, я не виключаю, що наші дорогі олігархи не захочуть платити. Але на мою думку в України має бути податок на ріст капіталу, або ж прогресивний податок на заробітну плату.

І політичну діяльність теж потрібно ввести в певне русло. Багато років тривають розмови про те, що потрібно ввести закон про лобізм. Хай відповідають персонально.

Потрібно розв’язати питання: «Засоби масової інформації та олігархи». Мова не йде на поділ «вороги народу» — «друзі народу», але якщо інформація, яку транслює канал йде в розріз основних принципів розбудови держави, значить має увімкнутися Нацрада, Фіскальна служба, тощо.

Олександр СУГОНЯКО, президент Української асоціації банків:

—   Зміна якості суспільства, зміна якості людського матеріалу, якості свідомості стоїть на нашому порядку денному. Ясно, що в першу чергу це торкається так званої творчої меншини, чи національного проводу, чи національної еліти, добавлю — справжньої. Ну відомо ж, що наявність 5—10% людей суспільства з доброякісними, а не злоякісними вчинками можуть радикально змінити ситуацію в країні. А може й менше буде достатньо.

Тоді виникає питання, а що це за стан такий українства, що воно породило, і на собі несе, ледь не власною кров’ю годує це паразитарне своє ж утворення? Яка суттєва ознака цього стану? На мій погляд, середній українець — не здоровий, він кволий, а всі разом ми склали занепале середовище, яке є сприятливим для розмноження і росту суспільних паразитів.

Лариса IВШИНА, головний редактор газети «День»:

—  Звісно, що всі, хто намагався підняти планку в країні, страшно ризикували, бо й суспільство далеко не розуміло, де воно знаходиться. Часто це були відставки, політичні вбивства. Порошенко попри все намагався щось зробити, але суспільство чекало від нього більшого. І тут він потрапив у ці ножиці очікування. Він не розірвав зв’язок з системою, а став її успішною багатою частиною. Потім все це обламалося. Я перед виборами говорила: «Зеленський — це найкраще, що чекає нас на дні». Це був сарказм, але не лише. Деякі кроки потрапляють народних очікувань. Але задача ж не в тому, щоб зробити мільярдерів міліонерами, а в тому, щоб в нас не було спадкової бідності, про що нещодавно говорила соціолог Елла Лібанова. І важливо це пояснювати не лише персонально олігархам, але й сформувати суспільну думку.

* * *

Нагадаю, що круглий стіл в редакції газети «День» відбувся за місяць до того, як Президент України оголосив  свою ініціативу щодо законодавчого врегулювання статусу олігархів. Тим ціннішими є, наведені вище, думки й пропозиції. Свідома частина нашого суспільства давно має  консенсус щодо боротьби з олігархією в її нинішньому вигляді. І йдеться не стільки про персоналії, скільки про принципи співіснування. У процесі зміни влад щораз  піднімався прапор боротьби з олігархами.  Але варто  новій політичній еліті розсістися у владних кабінетах, першими, хто прочиняв до них двері були… олігархи!  То чи вдасться нинішній політичній еліті змусити  їх жити й працювати за правилами, які сповідує весь цивілізований світ? Чи не призведуть реформи до витіснення своїх  – чужими?  Однозначно це дражливе питання вплине на подальше життя держави. Тому суспільство має пильнувати подальший розвиток подій аби, як кажуть, із купелем не викинути дитя.