У сучасному світі, переповненому технологіями та швидким темпом життя, все важче зрозуміти себе та оточення. Чому робимо те чи інше? Чому так, а не інак? Чому часом здається, що нас розуміють неправильно, або що наші стосунки зазнають постійних конфліктів? Відповіді на ці питання часто лежать у глибинах психології. І, звісно ж, у книжках, які можуть допомогти в цих глибинах зорієнтуватися. Для прикладу – у класичній праці Еріка Берна «Ігри, в які грають люди». Книжка 1964 року залишається актуальною й тепер.

Берн вважав, що люди постійно грають в «ігри» – набір повторюваних соціальних сценаріїв, які мають приховані мотиви. Одна з найпоширеніших – звинувачувати інших або шукати виправдання для власних невдач. Часто «граємо»  несвідомо,  щоб уникнути відповідальності або підтвердити власні переконання. Книжка розкриває очі на ці патерни в повсякденному житті і дає зрозуміти, чому іноді спілкування спричиняє конфлікт або розчарування. Наприклад, помічаєте, як щоразу в стосунках зі своїм другом чи колегою повторюються суперечки або незрозумілі ситуації. Можливо, це результат отієї несвідомої «гри», яка виникатиме, поки її не усвідомите вдвох.

Книжка розкриває суть транзакційного аналізу:  пояснює, як взаємодіємо одне з одним в різних «его-станах»: Батька, Дорослого та Дитини. Вони, ці стани формують наші реакції у спілкуванні. Для прикладу, той, хто поводиться з позиції Дитини, може бути інфантильним, емоційно реагувати, а той, хто обрав поведінку Батька, – наставляти чи контролювати. Дорослий стан – це рівноважний, логічний підхід до взаємодії. Розуміючи ці три «его-стани», краще будуватимете здорові стосунки. Усвідомлення, з якого «его-стану» дієте ви або ваш співрозмовник, дозволяє уникнути конфліктів і будувати конструктивнішу комунікацію. Приміром, під час суперечки раптом починаєте помічати, що співрозмовник поводиться як «Батько», постійно наставляючи, а ви реагуєте як «Дитина», захищаючись і протестуючи. Отже варто змінити підхід і перейти до конструктивного спілкування на рівні «Дорослих».

Багато соціальних «ігор» спрямовано для маніпуляцію іншими заради досягнення свого. Класичний приклад – гра «Якби не ти», коли людина перекладає на інших відповідальність за власні проблеми. («Якби не ти, я б міг досягти успіху»). Берн показує, як такі «ігри» блокують наш особистий розвиток, заважають бути відповідальним за своє життя. Книжка Берна допомагає розпізнати подібні маніпуляції в собі та інших, робить нас свідомішими, дозволяє змінити токсичні моделі поведінки.

Помічаєте, що колега постійно шукає виправдання для своїх невдач, звинувачуючи всіх навколо. Це не просто невдоволення – це класична гра «Якби не ти», яка дозволяє уникнути відповідальності. Знаючи це, правильно реагуватимете на подібну поведінку, уникатимете втягнення в конфлікти.

Прочитавши цю книжку, починаєш усвідомлювати, що в деяких ситуаціях сам запускаєш «ігри», у яких відтворюються дитячі поведінкові моделі. Це може бути звичка уникати конфліктів або постійно прагнути визнання від інших. Така саморефлексія – перший крок до змін.

«Ігри, в які грають люди» – справжнє відкриття для тих, хто хоче побудувати здоровіші та відкритіші стосунки, навчитися бути відповідальнішим за своє життя та взаємодії, а також уникати маніпуляцій у повсякденних ситуаціях. Це не просто класика психології, ця книжка змінює уявлення про щоденне спілкування та взаємодії, відкриває глибини нашого несвідомого, дозволяє краще розуміти мотиви поведінки. Читаючи її, мимоволі робимо кроки до самовдосконалення, розвитку емоційної зрілості, створення здорових стосунків.