Епоха Великих географічних відкриттів відлунює тут у кожному візерунковому фасаді та у крутій течії звивистих вулиць, що зшивають місто поміж сімома лісабонськими пагорбами. Місто унікальної «мереживної» архітектури і рекордної кількості сходів немов стікало з отих семи пагорбів до мармурової набережної. Все змінилося за 6 хвилин в День всіх Святих, вранці 1 листопада 1755 року.

Незважаючи на те, що жах світових воєн оминув Португалію, її аж ніяк не можна назвати улюбленицею долі. Як доказ цього –  страшні події Лісабонського землетрусу, що поховав під руїнами не лише десятки тисяч життів, але фактично поклав край усім економічним, торгівельним і завойовницько-колоніальним амбіціям Португалії – країни, з думкою якої рахувалася Середньовічна Європа.

Ще одна давня назва Лісабона – «місто Бога». Не знала Європа відданішого католицизму міста, ніж португальська столиця. Тут було 40 парафіяльних церков, 121 каплиця, 90 монастирів, діяло 150 зареєстрованих  релігійних братств. Ісус визирав у Лісабоні з-за кожного кута. В наші ж дні столицю Португалії увінчує 110-метрова статуя Христа біля мосту 25-ого квітня. Вдячність  Сину Божому за те, що зберіг країну від світових війн.

Але хтозна, можливо, навіть вони забрали б менше життів, аніж той фатальний землетрус. За іронією долі, найрелігійніше місто католицької Європи перетворилось на руїни саме у велике релігійне свято – День всіх святих, під ревні молитви ущерть переповнених церков та соборів міста. Катастрофа, яка струсонула місто о 9:30, заживо поховала більшість люду під уламками храмових склепінь.

Фактично цей землетрус змінив не тільки хід історії, а й менталітет європейців та похитнув священну й недоторканну віру. Чому осередком свого гніву Всевишній вибрав саме «місто Бога», котре невтомно молилось і вдень, і вночі?

Лісабонське жахіття тривало 6 хвилин. Те, що не знищив землетрус, продовжили цунамі і довершили пожежі. Сильний північно-східний вітер роздмухував полум’я, воно перекидалося на будівлі, перетворивши найпрекрасніше колись місто у вогняне пекло.

Пожежі вирували п’ять днів і припинилися тільки тоді, коли горіти було вже нічому. Чи доречна тут приказка «немає лиха без добра», але цей п’ятиденний уселенський пал перетворив Лісабон у гігантський крематорій, і в такий жахітливий спосіб не допустив поширення моровиці.

З 275 тисяч людей, що населяли місто, загинуло за різними оцінками від 60 до 100 тис. Знамениті палаци, бібліотеки і собори, 70 тис. томів і манускриптів, твори Рубенса, Тиціана і Караваджо, щоденники великого португальського мореплавця і першовідкривача Васко да Гами були безповоротно втрачені. Наступні кілька десятиліть місто повільно поставало з попелу.

Від того «старого» Лісабона зберігся лише район Алфама з вузькими тендітними вуличками, що їх витворили маври. Саме в цій історичній частині міста ще можна відчути холодні подихи страшної біди. Зубожілі будівлі, яким так хочеться зробити сеанс реінкарнації. Простим способом: шпателями та малярськими валиками, умоченими у фарбу.

Відгомін страшної катастрофи знайшов співчуття серед письменників і філософів, діячів Епохи Просвітництва. Йоганн Гете називав цей землетрус «жахливою світовою подією», Михайло Ломоносов писав про «жорстокість лісабонської долі».

До того «Судного дня» Португалії належала вся Бразилія, колонії в Парагваї, Мозамбіку, Анголі, на Гоа, Макао і Малакці. Її грандіозний флот дозволяв вести міжконтинентальну торгівлю. На думку Португалії не просто зважали – цю країну по-справжньому боялися.

Економічна та військова могутність  канула в небуття під уламками лісабонського жахіття: гроза морів і океанів опинилася на задвірках європейського життя.

Втім, як писав Альбер Камю: «В лоні великих катастроф зріє палке бажання жити».