Скрипка рає, серце крає…
Нараяв – аж кура куриться.
І луна. Гомін, гомін по діброві:
«Інформаційна бомба!..» – 
«Гето!.. Ґевулт!.. Аяяй!..»

Що за лемент, забомбані?! Гето? Та ми вже давно у ньому! В українському! І нічого: плодимося, розмножуємося, терпець латаємо, собі на пісний хлібець і їм на жире масло одробляємо, пісні співаємо, садок вишневий коло хати машинною оливою поливаємо, абисьмо… коріння іржа не втяла… І дітей-онуків своєю ж юдоллю научаємо. Щоб не такими довірливими та макоголовими росли, до макухи на вражому гострому гачку ласі.

«Ой, як же сказав!.. Про даунів!.. Еге ж?!. Аж вибухнуло!.. та як вибухнуло!!!».

Протріть очі! Не там, не там нині смертно рве! Не там злі дими-вогні небо підпирають! А там, де лицарство наше стіною оборонною стало і кревною кров’ю плату платить.

Не за наську мамонолюбиву «форбсівську балагулію», не за всіх отих «сук православних» зо свитою, як би вони цією думкою тайно не грілися.

Лицарство наше гартується.

Офшори для «форбсівського бабла»  – діло зацне, але минуще. Не мине «офшоризація» наших невиліковно хворих неситтю баблоїдів. На місці. В мать сиру землю.

Садок вишневий – він же коло хати. Настане день – заговорить.