Образ Америки з дитинства постає як символ свободи, можливостей, «країни мрії». Але чим більше спостерігаєш за тим, як живе це суспільство сьогодні, тим складнішим і багатограннішим стає це уявлення.

Перше, що впадає у вічі, — масштабні контрасти. В одному репортажі — про інноваційні кампуси Кремнієвої долини, в іншому — документальні кадри з Лос-Анджелеса, де тисячі людей живуть у наметових містечках уздовж автомагістралей. Відео з TikTok, де підлітки з Нью-Йорка показують багатоповерхові квартири в хмарочосах, сусідить з дописами активістів, які збирають їжу для безпритульних насельників метро. Це країна, де успіх і втрата можуть жити буквально через дорогу одне від одного.

Американські новини — ще один показник глибокої поляризації. Один і той самий інцидент може кардинально різнитися у трактуванні CNN і «Fox News». Америка — це не одна країна, а, радше, кілька різних, із власними поглядами, страхами й ідентичностями. Політика перетворилась там на форму особистої приналежності. Ти не просто голосуєш — ти обираєш табір, з якого будеш дивитися на світ.

Мене глибоко вразила публікація «Washington Post» про вчительку з Техасу, яка втратила роботу через спірні погляди щодо расової чутливості в освіті. І одночасно — новина з Каліфорнії про законодавчі ініціативи для підтримки трансгендерних дітей. Справді, країна двох реальностей.

Ще один помітний суспільний знак — відчуженість. Американці часто посміхаються, дуже ввічливі, але спілкування, здається, обмежується рамками «прийнятного». У медіа все частіше говорять про кризу психічного здоров’я, про самотність, яка стає «новою пандемією». Соціальні мережі лише підсилюють це: серед блиску і досягнень — маса прихованої тривоги.

Звісно, Америка має й інший бік: волонтерство, громадянську активність, інновації, академічну свободу, різноманіття. Але всі ці риси існують на тлі глибоких структурних суперечностей. І саме це робить сучасні США такими цікавими для спостереження: країна, що, здається, постійно бореться сама із собою, в пошуках нової версії себе.

Для мене Америка стала не мрією, а темою для роздумів. Не взірцем, а складним прикладом того, як може існувати демократія в умовах крайньої нерівності, як функціонує свобода слова, коли кожен живе у власній «інформаційній бульбашці», і як таке аж надто розмаїте суспільство намагається не розсипатися.