Бачити принаймні хоч щось хороше, навіть у найтяжчі часи. Так і сталося зі мною, коли ми в Грінченковому університеті, готуючи фотовиставку, переглядали світлини, зроблені моїми ровесниками. Особливо вражали зображення гірких воєнних реалій: графіті дітей, які мовби гойдаються на протитанковому їжаку, чи мурал на будівлі, пошкодженій «прильотом»…

Стріт-арт для українців не є чимось новим. Як і наше одвічне вміння «вдарить об землю лихом-бідою». Після початку повномасштабного вторгнення слова «ракети», «шахеди» «приліт», «уламки», «тривога» ввійшли у нашу щоденну побутову лексику ледь не як щось звичне. Ми навдивовижу спроможні трансформувати навіть горе у творчість.

«І кожен фініш – це, по суті, старт», – стверджує натхненниця українства Ліна Костенко. Як на мене, наш воєнний стріт-арт є справді унікальним.

Революція Гідності, 2014 рік. Художник із псевдонімом #Sociopath творить на фасаді академічних інститутів графіті «Ікони Революції». В епіцентрі кривавого протистояння з карателями Януковича, на столичній вулиці Грушевського Триптих складався із зображень та крилатих висловів українських поетів-класиків Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. З неодмінними атрибутами революційного Майдану. Ці настінні «ікони» і по праву стали мистецькими знаками  Гідних.

Переконана, такі «активістські» графіті проклали новий напрям українського стріт-арту та й загалом у мистецтва, що поєднує пам’ять і спротив.

Тепер патріотичні графіті прикрашають і возвеличують кожне українське місто. Найперше – воєнний стріт-арт. Мурали чи графіті привертають особливу суспільну увагу. Коли щодня бачиш руйнівні наслідки війни, закарбовуєш сенси назавжди.

Це фото зроблене студенткою нашого університету Валерією Іванченко. Як зазначає авторка світлини: «Це одне із семи графіті знаменитого художника Бенксі, які він створив у Києві та області на знак підтримки України. Я давно слідкую за його творчістю… Вважаю її надзвичайно важливою для інформаційної підтримки та привернення уваги світу до подій в Україні.

Сенс, закладений у цю роботу, дуже зворушливий: українські діти змушені зростати в умовах війни та адаптуватися до її реалій. Протитанковий «їжак» став для малечі є гойдалкою. Дуже творчо образне і водночас проникливе рішення».

А ще це нагадування: війна цинічно вбиває дитинство.

А світлина студентки-грінченківки Вікторії Дякончук красномовна без слів. На жаль, літопис цієї мальовки довідатися не вдалося. Але «прочитати» її може кожен. Як образне свідчення що українці незламні, навіть перед обличчям смерті.

А це творчість стріт-арт-художника Дмитра Сліпухи. Він малює  на місцях обстрілів російськими варварами Миколаєва, засвідчує  муралами ці страшні пам’ятні місцини. Як зізналася місцева жителька Марія: «Робота гарна, але, звичайно, прильоти – це не дуже добре. Дуже страшно. Ми пережили важко цей час. Це тепер весь час нам буде нагадувати про війну».

Такі місця пам’яті – сучасна мистецька мова України, «особливі прикмети» українських міст, які митці перетворюють на арт-об’єкти. І це воістину виболене мистецтво поповнюється героїкою і стражданням.