Він народився в Житомирі. Від високоосвічений батьків, схоже, у рівних частинах перейняв любов до точних наук і літератури. Склав екстерном іспити в Московський університет, вивчився, став славетним математиком, навіть лауреатом найвищої в СРСР Ленінської премії.

І надзвичайно цікавим філосом, самобутнім мислителем. Дослідником суспільно-політичних течій, приреченим на дисидентство.

Один із послідовних і нищівних критиків марксизму, вчення, яке, за його словами «грунтується на палкій ненависті до довколишнього життя, і яке допускає єдиний вихід – цілковите його (життя) знищення». І, звісно ж, ідейний противник соціалістичних експериментів, свідомий антикомуніст.

У 90-ті я зачитувався його публіцистичними дослідженнями, які регулярно публікував журнал «Наш современник». На противагу гострословим й афористичним Кожинову чи Куняєву його слово вирізналося грунтовністю і виваженістю науковця. Але било наповал!

У моїй бібліотеці – кілька його книжок. Усі перечитані. Час від часу гортаю їх, шукаю ту нині унікальну, загнану путінськими опричниками в резервацію, Росію, яка не чадить гнійною сивухою масової соловйовсько-марковсько-вассерманівської стайні.

«Есть типично русский порок в нашем отношении к другим народам. Это – неумение видеть границу, отделяющую нас от других наций, отсутствие внутреннего убеждения в их праве существовать именно в их самобытности. Как часто приходилось мне слышать, что русские с каким-то наивным недоумением пытались понять, почему украинцы, белорусы или литовцы не хотят хорошенько выучить русский язык и превратиться в настоящих русских. В этом корень и подтрунивания над украинским языком,.. в нежелании признать украинцев за отдельный народ и недоумении – почему эти “русские” так странно коверкают наш язык?

… Мы можем рассчитывать на симпатию или хотя бы невраждебное отношение наших соседей, только если будем видеть, например, в эстонцах не просто людей во всех отношениях нам равных, но почувствуем, насколько богаче наша жизнь от того, что рядом с нами живет этот маленький мужественный народ, готовый нести любые жертвы, но не отказаться от своей национальной индивидуальности».

Це були його моральні основи геополітичного лікнепу для російської читаючої публіки. Глас вопіющого… Бо на жаль, як писав ненависний йому вождь світового пролетаріату, «в нашем обществе пісатель попісивает, а чітатель почітиваєт».

19 лютого його, Ігоря Ростиславовича ШАФАРЕВИЧА, не стало. На 94-му році життя.
Пом’янімо…