Україна. Київ. Борщагівка (часто пишуть: «неблагополучний район столиці»). За кілька метрів від дороги і швидкісного травмаю постав новозбудований пам’ятник воїнам – захисникам України від рашистських загарбників на Донбасі.

Фотографую. Підходить кілька молодих чоловіків. Російськомовні.
– Увидели, что Вы так внимательно рассматриваете. Если Вам интересно, то памятник стоит на 25-ти плитах, которые символизируют единство нашей з Вами Родины – Украины. 25 плит – 25 областей, в том числе Крым, Донецк и Луганск.
Мене вразило!

– А Ви, може, знаєте автора цього монумента?
Хлопці засміялися.
– Извините за нескромность. Это я! – представився один молодий чоловік. – Это моя идея. Но памятник – не главное. Здесь будет целый спортивный комплекс. Спортивная площадка уже готова. Строим сквер для отдыха, дальше – детская площадка. Все это для жителей этого микрорайончика.
Хлопці повели територією. Показали і розповіли. Місцева влада саботувала , та вони вперто роблять свою справу для людей. Кажуть, почали з манюсінького. А далі буде більше.

Попросили обов’язково написати: тому, хто замахнеться на цей пам’ятник, суду не буде. Просто відіб’ють голову, але своє захистять! Бо це пам’ять про їхніх побратимів, які з небес спостерігають за їхніми справами. Вони недаремно віддали свої життя за кожного з нас.

І ще просили передати «любителям побухать» на трибунах спортмайданчика чи на лавках у скверику. Краще нехай сто разів подумають своїми проспиртованими мізками …
Будівельні роботи тривають. До Дня Незалежності робітники не встигнуть завершити. Тому відкриття усього комплексу відбудеться згодом. Та й під конкретну «дату» не підганяють.

Хлопці навідріз відмовилися фотографуватися і назвати свої імена. Ще не настав час. А дехто з них незабаром знову вирушить на Східний фронт. Сказали, що їхні побратими тут будуть завжди. І якщо нам буде потрібна допомога, то вони негайно відгукнуться…
Ми потиснули один одному руки. Не прощалися. Сказали просто: «До зв’язку!». Здається, я вперше відчув силу і велич своєї України. У міцних стисканнях їхніх рук. Мені не здалося, а це  справді так: у кожного з нас є надійний дах! Прості хлопці, які вже пройшли через горнило проклятої війни, через зраду і підлість так званих небожителів, залишилися і Людьми, і справжніми Патріотами.
І ще подумав: саме таких Українців, справжніх, треба запрошувати на проводи наших спортсменів на Олімпійські ігри, Універсіади, світові та континентальні змагання. Їм є що сказати майже своїм ровесникам і налаштувати кожного на боротьбу…