Столичний майдан Незалежності, місце проведення святкових заходів та культурних подій, став символом боротьби за свободу, демократію. Тут билося гаряче серце революцій «На граніті», Помаранчевої, Гідності. А Будинок профспілок, знакова частина ансамблю головної площі Києва, неодмінно ставав не німим свідком, а учасником, навіть епіцентром цих подій.

Саме тут десять років тому розмістився штаб протестувальників, звідси координували дії революційних сотень, в його стінах надавали медичну допомогу потерпілим і пораненим. Зрештою сам будинок став штурмовою ціллю: його атакували спецпідрозділи силовиків, і споруда перетворилася на жахітливий факел – з того смертоносного вогню тоді рятували людей, але врятували не всіх.

Будівлю спорудили у 1980 році. Тривалий час вона була головним осідком українських профспілкових організацій. Віталій Сологуб, колишній голова Української республіканської ради профспілок, у документальній повісті «Будинок на майдані Незалежності» розповів, що багато років профспілки розміщувалися на нинішній столичній вулиці Богдана Хмельницького, у непристосованій будівлі. Працювали в тісноті: разом з Укрпрофрадою тулилися всі центральні комітети, курортна рада профспілок тощо.

Втілення проєкту Будинку спілок далося нелегко: тоді діяла офіційна заборона споруджувати адміністративні будівлі. Скористалися приїздом до Києва всесоюзного очільника профспілок, голови ВЦРПС Стєпана Шалаєва, партійний керівник України Володимир Щербицький підписав лист-клопотання на ім’я голови Ради Міністрів СРСР Алєксєя Косигіна щодо необхідності будівництва в українській столиці будівлі для профспілок. Це прохання підтримав і Шалаєв. Зрештою,  дозвіл москви отримали і в центрі Києва закипіла робота. Об’єкт здали профспілкам у рекордний термін.

Як зазначає голова Федерації профспілок України Григорій Осовий, «сьогодні неможливо уявити Майдан Незалежності без головного її символу – Будинку профспілок, що являє собою не тільки пам’ятку архітектури своєї епохи, а й завжди був центром профспілкового  руху і соціального діалогу». Під звуки курантів на башті Будинку спілок починалися свята, військові паради, демонстрації трудящих. Пізніше до споруди зробили прибудову, для столичної ради профспілок.

Тодішній Будинок профспілок десятиліттями прикрашав центр столиці України. До тієї жахливої ночі 18 лютого 2014 року, коли її взяли в лещата  спецпідрозділи МВС «Беркут» і СБУ «Альфа». Суперечки про те, як і чому почалася пожежа, не вщухають усі ці роки. Одні стверджують, що пляшки з займистою сумішшю кидали силовики, щоб «викурити» майданівців, інші звинувачували в підпалі обидві сторони, зокрема й самих учасників Революції гідності: мовляв, так намагалися тримати оборону.

Справу про пожежу в Будинку профспілок вела Генеральна прокуратура України. Її експерти встановили, що точок загоряння було понад 20. Начальник управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк повідомив, що пляшки із займистою сумішшю кидали обидві сторони. Але винними слідство вважає представників тодішньої влади, слідство інкримінує настання пожежі організаторам незаконної «антитерористичної операції»: якби тієї ночі не було безпідставного штурму, не було б і цієї трагедії.

Медикиня Майдану Олена Рекус згадує: про пожежу в Будинку профспілок вони з колегами знали ще на початку дня. «Ми почали усвідомлювати, вже тоді зрозуміли. Я не могла зрозуміти, звідки, але дуже багато несли каністр із гасом. І ми вже тоді знали, що «профспілки» горітимуть». Каністри з пальним, стверджує дівчина, несли люди в уніформі українських внутрішніх військ. Це були люди, одягнені в ВВшну форму, але без жодних розпізнавальних знаків. На питання дівчини, чи вони ВВшники, чоловік в чорному відповів: «Дівчинко, прокинься. Які ми ВВшники. Ми ОМОН».

Пожежа, як з’ясувалося, понівечила п’яту частину будівлі. У Будинку архітектора організували спеціальні громадські слухання про долю споруди. Гідність – не те, що можна спалити. Будинок профспілок вирішили відновити, а не зводити на його місці новий. У відродження історичної споруди ТОВ «ІТТ-Нерухомість» інвестувало 160 мільйонів гривень. Отримало у власність третину приміщень. Решту і тепер займає Федерація профспілок України.

В оновленому Будинку профспілок знайшли місце і для артефактів Революції Гідності.  21 листопада 2018 року, до п’ятої річниці початку революції на двох його поверхах відкрили експозиційні майданчики Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану. На першому поверсі розташовано виставку «Назустріч свободі!». Завдяки мультимедійним засобам, представленим речам, вцілілим після пожежі, поринаєш в атмосферу цих героїчних і драматичних подій, які стали етапними в новітній історії України. А у сенсорних інформаційних боксах експозиційного приміщення на другому поверсі розмістили матеріали з історії революційного Майдану. На стилізованій карті середмістя, автором якої є Дмитро Вортман, позначено ключові місця Революції Гідності: перебування силовиків і мітингувальників, розміщення барикад. А на «Топографічній стіні», зробленій під «майданівську» дерев’яну, відвідувачі можуть залишити автограф.

По той бік майдану, там де височіє крайка Алеї Героїв Небесної Сотні, колись має постати велична споруда Національного меморіального комплексу – Музею Революції гідності. Війна стримала це будівництво, але влада обіцяє: комплекс неодмінно спорудять. А, власне, інакше й бути не може, бо цим героям, які стали Небесною Сотнею, і ще сотням тисяч тих, хто боронили демократичні майдани в Києві, обласних центрах, містах і містечках, нинішня українська влада теж має завдячувати – за своє буття.