Цей роман Сергія Жадана нині, дається, звучить ще гучніше, ніж у пору своєї появи 2017 року. Тоді це трагічне занурення в реальність війни видавалося локальним. Тепер війна вже вийшла з кордонів усеукраїнської трагедії. Літопис подій на сході України перетворилася на універсальну історію про вибір, страх, байдужість і людяність — теми, в умовах повномасштабного рашистського вторгнення які торкаються кожного українця.

Жадан вибудував лаконічну, але надзвичайно напружену оповідь. Події роману охоплюють лише три дні, але вони для головного героя — вчителя української мови Паші —  пролягають довгою й важкою дорогою крізь страх, хаос і внутрішню трансформацію. Паша має забрати свого племінника з інтернату, який опинився в зоні бойових дій. Звичайний маршрут, просте завдання, а насправді випробування, яке змушує героя переосмислити свої погляди, життєву позицію і, зрештою, самого себе.

Роман не розгалужується на безліч другорядних сюжетних ліній — автор зосереджує весь фокус на головному: на внутрішньому стані людини, на її боротьбі з власною розгубленістю, байдужістю та страхом. Це історія про те, як війна змушує звичайну людину зробити вибір, навіть супроти її волі

Письменник свідомо уникає класичних героїв. Паша — не герой у традиційному сенсі, а проста, ніби й пересічна людина. Звик до байдужості, до того, що «його це не стосується». Але війна не питає, кого стосується, вона просто приходить. В цьому задум автора: показати, що бути осторонь — це теж вибір, і цей вибір має наслідки.

Мова твору — одна з його найбільших сил. Короткі рвані фрази створюють відчуття присутності. Тому роман читається швидко, але емоційно. Стиль максимально лаконічний, без пафосу, без надмірної художності, зате з безкомпромісною правдою. Війна в «Інтернаті» не красива і не романтична — вона брудна, раптова, безглузда і страшна.

Цей роман необхідно читати, бо він допомагає зрозуміти, звідки почалася ця війна, якою вона була до того, як стала широкомасштабною, озвавшись крикливими заголовками у світових медіа. Паша — це кожен із нас. Ми всі опинилися на цьому маршруті від байдужості до усвідомлення, від страху до відповідальності. Книжка звучить як попередження: не можна сидіти осторонь, не можна відмовлятися обирати. Вона нагадує нам, що найстрашніше — це навіть не ворог ззовні, а байдужість всередині. Вона допомагає зрозуміти себе, свою країну, своїх сусідів, своїх дітей. І несе просту, але надзвичайно важливу істину: в умовах катастрофи людина залишається людиною лише тоді, коли бере відповідальність — за себе, за інших, за майбутнє.

«Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі».