«Після блокади Маріуполя – вижити? Я не вірила в це. І, здається, досі не вірю. А тут, після фронту, приїжджаю на цей розкішний захід – «Оскар», де всі відомі актори… Але вони мені вже нецікаві. Насправді ж, усі герої – навколо мене. В Україні», – ці зізнання Василіси Степаненко, журналістки та продюсерки документального фільму «20 днів у Маріуполі», на зустрічі в проєкті «MIL House» стали своєрідним рефреном її історії.

Василіса згадала дні, проведені в окупованому Маріуполі, де вони однією командою, з режисером Мстиславом Черновим та фотографом Євгеном Малолєткою, документували російські злочини. Група прибула до міста 24 лютого 2022 року, за кілька годин до початку повномасштабного вторгнення. Виживання в маріупольському пеклі перетворилося на рутину: шукали їжу, ділили її на трьох, намагалися помитися залишками розталого, вже весняного снігу, годинами вишукували будь-який звʼязок і з усіх сил прагнули не втрачати одне одного. Вони першими зафіксували страшні наслідки російського варварства: розбомблений пологовий будинок, сотні поранених, вбитих дітей, зламані життя…

Василіса разом з групою залишила блокадний Маріуполь 15 березня 2022 року. Згадує, як ховала відзнятий матеріал по кишенях, сподіваючись, що її як жінку перевірятимуть менше. Дивом таки вдалося вивезти відзнятий 30-годинний матеріал, який ліг в основу  документального фільму «20 днів у Маріуполі».

…Після пережитого, вже у святковому залі Лос-Анджелеса, приймаючи під овації заслужену статуетку «Оскара», на очах сотень зірок Голлівуду і мільйонів телеглядачів з усього світу, Василіса Степаненко думала не про тріумф їхнього документального кіносвідчення, а про тих, кого вони зафіксували у кадрі. «Ці оплески не нам, а героям нашого фільму. Кожній людині, кожній історії, яку ви бачили у стрічці».